Михайло Ніконець, боєць батальйону “Азов” із псевдонімом “Бублік”, обрав шлях героя. На початку повномасштабного вторгнення він пішки вирушив до Києва, куди інші стрімголов тікали. Два дні дорогою до столиці. Потім гелікоптером полетів до оточеного Маріуполя. Там, на “Азовсталі”, і загинув.
Його мама Таїсія Ніконець ділиться спогадами, аби зберегти пам’ять про сина. Для Михайла на першому місці завжди були Україна та побратими.
Безкомпромісний воїн: від Майдану до “Азову”
Михайло народився в Умані на Черкащині. Жвава дитина лазила по деревах, катався на скейтборді та велосипеді. Відвідував гуртки, мав талант до музики. Війна для нього почалася в січні 2014-го на Майдані в Києві. Залишився жити в столиці.
У жовтні 2014-го таємно долучився до “Азову”. Мамі не сказав. Вона дізналася через пів року, побачивши фото сина в формі. Служив під Маріуполем в Урзуфі. Коротко звітував: “Все добре, побратими хороші, воюємо”.
“Михайлик був безкомпромісний – у нього або біле, або чорне. Якщо воювати, то воювати. Якщо дружити, то дружити. Якщо любити, то любити. У нього не було ‘посередині’. У нього було своє бачення боротьби”, – згадує Таїсія.
У 2016-му контракт закінчився. Повернувся додому. Але дівчині Діані сказав: якщо знову буде потреба – без вагань повернеться на фронт.
Останній шлях: від Умані до “Азовсталі”
Повномасштабне вторгнення застигло Михайла в Умані. Приєднався до самооборони. 10 березня попрощався з мамою на прохідній роботи. Пішов пішки до Києва. Автобуси не ходили. Машин до столиці майже не було – лише добровольці на кшталт нього та побратимів.
Два дні йшов. Іноді підвозили. Першу ніч провів на блокпості. Другу – в метро. Захищав Київ, аби росіяни не дійшли до Умані, де мама. Писав: “Мамо, бережи себе, а за себе я постою, бо дуже хочу жити”. То був останній раз, коли вони бачилися.
Коли Київ стабілізувався, сів на гелікоптер до Маріуполя – 24 березня. Допомогти побратимам в оточенні. Зв’язку майже не було. 15 квітня прорвався на “Азовсталь”. Щодня о півночі слугував мамі: “Живий-цілий” чи “+”.
14 травня 2022-го загинув від артилерії разом із “Тасманом” і “Кияном”. Надів турнікет пораненому побратиму, сам викликав допомогу. Помер у бункері від втрати крові. Мама дізналася 16 травня. Світ став сірим.
Таїсія чекає повернення тіла. Чекає на розповіді полонених побратимів. Тепер говорить за сина: “Він тепер не може сказати за себе. Хочу, щоб про нього пам’ятали – про простого хлопця, для якого на першому місці стояли Україна і побратими”.
У Маріуполі подружився з Назарієм Гринцевичем “Грєнкою” – наймолодшим захисником “Азовсталі”. “Це дуже болюча втрата для мене, бо ми дуже здружилися з ним в Маріуполі. Він був веселий, кумедний, взагалі нічого не боявся. Так сталося, що він загинув за нас”, – згадував “Грєнка”.
Сам Назарій загинув 6 травня 2024-го на Луганщині у 21 рік. Михайло писав мамі: “Я там, де хотів бути”. Приклад хороброго воїна. Пам’ятаємо.
