Весна 2027 року знову змусить Францію зупинитися й зробити вибір. Перший тур президентських виборів, найімовірніше, відбудеться 11 або 18 квітня, а другий — 25 квітня або 2 травня. Після двох термінів Еммануеля Макрона, який за Конституцією не має права балотуватися втретє поспіль, країна вперше за десятиліття опиниться перед відкритим полем. Система з двома турами робить навіть очевидного лідера першого раунду вразливим: усе вирішує другий тур, де ідеології часто поступаються прагматизму й тактичним союзам.
На сьогоднішній день, за опитуваннями червня 2026 року, Жордан Барделла від Національного об’єднання впевнено лідирує з 33–36 % у першому турі. Його головним суперником у гіпотетичному другому турі виглядає Едуар Філіпп — досвідчений центрист, який здатен консолідувати поміркований електорат. Ліва частина політичного спектра залишається роздробленою між кількома претендентами, а традиційна права намагається об’єднатися навколо Бруно Ретайо. Політична нестабільність після дострокових парламентських виборів 2024 року, серія урядів меншості та економічні виклики роблять ці вибори не просто ротацією влади, а моментом, від якого залежить і внутрішній курс Франції, і її роль у Європі.
Саме тому вибори 2027 року викликають інтерес далеко за межами Парижа. Франція — ключовий гравець Європейського Союзу, один із найбільших донорів допомоги Україні та країна, чия позиція щодо безпеки, імміграції та економіки впливає на весь континент. Розуміння того, як працює французька система, хто реально претендує на Єлисейський палац і чому навіть фаворит може програти, допомагає не лише слідкувати за новинами, а й передбачати можливі повороти.
Як влаштована система виборів президента у Франції
Президент Франції обирається на п’ять років за мажоритарною системою в два тури. Щоб перемогти одразу, кандидат має набрати абсолютну більшість голосів — понад 50 % від тих, хто взяв участь у голосуванні. Якщо цього не відбувається, через два тижні проводиться другий тур між двома кандидатами, які набрали найбільше голосів у першому. У другому турі перемагає той, хто просто отримає більше голосів, навіть якщо це менше половини.
Ця система з’явилася з П’ятої республіки 1958 року і з тих пір майже не змінювалася. Вона створена, щоб забезпечити сильного президента з чітким мандатом, здатного формувати уряд і проводити політику навіть за відсутності парламентської більшості. Водночас два тури змушують кандидатів шукати компроміси й розширювати коаліції між першим і другим раундами.
Щоб потрапити в бюлетень, кандидат повинен зібрати 500 підписів-паррантажів від обраних посадовців — мерів, депутатів, сенаторів — з щонайменше 30 департаментів або заморських територій. Не більше десятої частини підписів може походити з одного департаменту. Це не просто формальність: збір паррантажів перетворюється на справжню кампанію по всій країні, де кандидати їздять від села до села, переконуючи місцевих лідерів. Багато амбітних політиків так і не долають цей бар’єр і залишаються за бортом перегонів.
Явка на президентських виборах традиційно висока — часто понад 70–80 % у першому турі. Французи ставляться до цих виборів як до головного політичного свята країни. Водночас у другому турі часто відбувається «корисне голосування», коли виборці підтримують не свого ідеологічного фаворита, а того, хто має реальні шанси перемогти небажаного кандидата.
Від де Голля до Макрона: коротка історія президентських перегонів
Перші прямі вибори президента відбулися 1965 року. Шарль де Голль переміг у другому турі Франсуа Міттерана, і відтоді кожні п’ять років країна переживає напружену кампанію. У 1981 році Міттеран нарешті здобув перемогу, ставши першим соціалістом на цій посаді. Його протистояння з Жаком Шираком у 1995 році та переобрання 2002 року запам’яталися драматичними сюжетами.
Найгучнішим шоком стала кампанія 2002 року, коли Жан-Марі Ле Пен, лідер Національного фронту, вийшов у другий тур, обійшовши соціаліста Ліонеля Жоспена. Тоді вся країна об’єдналася проти «крайніх правих», і Ширак переміг з рекордними 82 %. Цей епізод досі впливає на французьку політику: страх перед повторенням «2002 року» змушує поміркованих виборців тактично голосувати у другому турі.
Еммануель Макрон у 2017 році став наймолодшим президентом в історії — йому було 39 років. Він переміг Марін Ле Пен у другому турі з 66 % голосів. У 2022 році він повторив успіх, але вже з меншою перевагою — 58,5 %. Обидві кампанії показали, що традиційні партії — соціалісти та республіканці — втратили монополію, а центр і крайнощі набрали силу.
Франція у 2026 році: чому вибори 2027 такі напружені
Після поразки макроністів на європейських виборах 2024 року президент оголосив дострокові парламентські вибори. Результатом став «підвішений» парламент без чіткої більшості. За два роки країна пережила три уряди меншості: Мішеля Барньє, Франсуа Байру та Себастьєна Лекорню. Кожен з них зіштовхувався з вотумами недовіри, блокуванням бюджету та внутрішніми конфліктами.
Ця нестабільність підірвала довіру до інститутів і посилила поляризацію. Економіка сповільнюється, державний борг високий, питання імміграції та безпеки залишаються гострими. Водночас Франція продовжує відігравати провідну роль у підтримці України та формуванні європейської оборонної політики. Президентські вибори 2027 року відбудуться саме на тлі цієї напруги — і вибір французів вплине не лише на внутрішні реформи, а й на те, чи збережеться Париж як надійний партнер у Києві та Брюсселі.
Хто реально претендує на Єлисейський палац
Поле кандидатів у 2027 році може стати рекордним — уже зараз заявлено або розглядається понад 19 персон. Ось головні гравці, які визначають динаміку перегонів.
Жордан Барделла, 30-річний президент Національного об’єднання, на сьогоднішній день — головний фаворит. Молодий, харизматичний, він вдало поєднує жорстку риторику щодо імміграції та злочинності з більш поміркованою позицією щодо європейських інститутів. Барделла активно працює над «дедемонізацією» партії, яку почала Марін Ле Пен. За опитуваннями, він стабільно набирає понад 33 % у першому турі.
Едуар Філіпп, колишній прем’єр-міністр і мер Гавра, наразі виглядає найсильнішим кандидатом центру та поміркованої правої. Його партія «Горизонти» та особистий рейтинг довіри роблять його головним суперником Барделли у другому турі. Філіпп — прагматик з досвідом управління, який вміє говорити і з бізнесом, і з місцевими елітами.
Габріель Атталь, колишній прем’єр-міністр і генеральний секретар «Відродження», офіційно оголосив про кандидатуру у травні 2026 року. Молодий, динамічний, він намагається стати наступником Макрона. Проте в опитуваннях він поступається Філіппу, коли обидва присутні в гіпотетичному турі.
Бруно Ретайо, лідер «Республіканців», отримав підтримку партії у квітні 2026 року. Він представляє традиційну праву: жорсткішу риторику щодо імміграції та безпеки, консервативні цінності. Його шанси залежать від того, чи вдасться правому табору уникнути розколу.
На лівому фланзі ситуація складніша. Жан-Люк Меланшон від «Нескореної Франції» знову балотується, але його підтримка обмежена. Рафаель Глюксманн та інші центристи лівого спрямування намагаються створити ширшу коаліцію. У жовтні 2026 року запланована первинна для частини лівих сил, але єдності поки немає.
Марін Ле Пен, засуджена у березні 2025 року за розтрату європейських коштів до п’яти років невідповідності з негайним виконанням, наразі не може брати участь. Апеляційне рішення очікується 7 липня 2026 року. Навіть якщо вирок скасують, її роль у кампанії вже обмежена.
Що показують опитування: Барделла попереду, але другий тур — це інша гра
Опитування травня–червня 2026 року малюють чітку картину першого туру. Жордан Барделла стабільно отримує 33–36 % залежно від конфігурації кандидатів. Едуар Філіпп — найкращий результат центру та правоцентристів — 13–19 %. Габріель Атталь — 8,5–17,5 %. Рафаель Глюксманн — близько 11–14 %. Жан-Люк Меланшон — 12–13 %.
У другому турі ситуація змінюється. Барделла зазвичай перемагає, але з різницею, яка залежить від суперника. Проти Філіппа — приблизно 53–47 % на користь Барделли в деяких опитуваннях. Проти Атталя — ширша перевага. Проти лівого кандидата — ще більша. Це означає, що все вирішать мобілізація поміркованого електорату та тактичне голосування.
| Кандидат | Партія / Блок | Приблизний рейтинг у 1 турі (травень–червень 2026) | Ключові позиції |
|---|---|---|---|
| Жордан Барделла | Національне об’єднання | 33–36 % | Імміграція, національний суверенітет, жорстка безпека |
| Едуар Філіпп | Горизонти (центр-права) | 13–19 % | Прагматизм, досвід управління, європейська інтеграція |
| Габріель Атталь | Відродження (центр) | 8,5–17,5 % | Продовження макронівського курсу, молодість, реформи |
| Бруно Ретайо | Республіканці (права) | 9–13 % | Традиційні цінності, жорстка риторика щодо імміграції |
| Рафаель Глюксманн | Місце для народу (центр-ліва) | 11–14 % | Соціальна справедливість, європейська солідарність, екологія |
Дані опитувань Ipsos та Ifop, травень–червень 2026 року. Реальні результати можуть відрізнятися залежно від фінального списку кандидатів.
Цікаві факти про вибори президента Франції
- Рекордна кількість претендентів. У 2027 році поле може стати найширшим за всю історію П’ятої республіки. Уже зараз розглядається понад 19 кандидатур — більше, ніж рекордні 16 у 2002 році. Причина — відсутність Макрона та глибока криза традиційних партій.
- Паррантажі як справжнє випробування. Зібрати 500 підписів від мерів і депутатів з 30 департаментів — це не формальність. Деякі кандидати витрачають місяці на поїздки по країні, а інші так і не долають бар’єр. Це один з найжорсткіших фільтрів у європейських виборах.
- 2002 рік як травма. Вихід Жана-Марі Ле Пена у другий тур досі впливає на поведінку виборців. Багато французів тоді голосували «проти» у другому турі, а не «за». Цей рефлекс «корисного голосування» працює й сьогодні.
- Наймолодший президент. Еммануель Макрон у 2017 році став наймолодшим лідером Франції за всю історію — 39 років. До нього наймолодшим був Луї-Наполеон Бонапарт у 1848 році.
- Жінки на фінішній прямій. Марін Ле Пен двічі виходила у другий тур (2017 і 2022), але жодна жінка досі не ставала президентом Франції. У 2027 році її участь під питанням через судовий вирок.
- Висока явка — французька традиція. У першому турі зазвичай голосує 75–80 % виборців. Для порівняння, на багатьох європейських виборах явка нижча. Французи ставляться до президентських перегонів як до головного політичного ритуалу країни.
- Другий тур часто вирішує все. Навіть якщо кандидат набирає 35 % у першому турі, у другому він може програти, якщо проти нього об’єднається решта спектра. Історія знає приклади, коли фаворит першого туру програв у другому.
Що буде далі: на що варто звернути увагу до квітня 2027 року
До офіційного старту кампанії залишилося менше року. За цей час відбудуться важливі події: рішення апеляційного суду у справі Ле Пен у липні 2026 року, первинні на лівому фланзі у жовтні, можливі нові опитування та внутрішньопартійні домовленості. Кожен із цих моментів може змінити розклад сил.
Особливо цікаво спостерігати за тим, чи вдасться центру та правому табору домовитися про єдиного кандидата або хоча б про тактичну підтримку у другому турі. Від цього залежить, чи зможе хтось зупинити Барделлу. На лівому фланзі головне питання — чи з’явиться єдиний кандидат, здатний мобілізувати роздроблений електорат.
Вибори 2027 року — це не просто зміна обличчя в Єлисейському палаці. Це перевірка того, чи здатна французька демократія знайти баланс між різними частинами суспільства в умовах глибокої поляризації. І саме тому за ними варто стежити уважно — не лише з інтересу до французької політики, а й тому, що результати вплинуть на всю Європу.
