Нацистська Німеччина під проводом Адольфа Гітлера безпосередньо розпочала Другу світову війну, коли її війська на світанку 1 вересня 1939 року перетнули кордон Польщі. Цей день став початком наймасштабнішого та найкривавішого конфлікту в історії людства. Без підписання пакту Молотова-Ріббентропа за тиждень до того Гітлер навряд чи наважився б на такий ризикований крок — угода з Кремлем забезпечила йому спокій на сході та можливість зосередити всі сили на заході.
Відповідальність за розпалювання війни лежить насамперед на нацистському режимі, чия ідеологія Lebensraum та практика агресії зробили конфлікт неминучим. Водночас Йосип Сталін та його оточення відіграли роль співучасників: таємний протокол до пакту дозволив поділити Східну Європу, а радянське вторгнення в Польщу 17 вересня 1939 року закріпило цей поділ.
Сьогодні, майже через дев’ять десятиліть, ці події залишаються не просто датами в підручниках — вони формують розуміння того, як тоталітарні режими здатні зруйнувати цілий континент за лічені тижні.
Історичний фон: Європа на порозі катастрофи
Версальський договір 1919 року залишив Німеччину з глибокими ранами: репараціями, обмеженням армії та втратою територій. Ці умови не стільки стримували, скільки підживлювали реваншистські настрої. Економічна криза 1929–1933 років лише прискорила процес — мільйони німців шукали простих відповідей і сильного лідера. Адольф Гітлер та Націонал-соціалістична німецька робітнича партія запропонували саме те, що хотіли почути: повернення «великої Німеччини», знищення «версальського ганьби» та життєвого простору на Сході.
До 1938 року Німеччина вже порушила майже всі обмеження Версаля: відновила загальну військову повинність, створила люфтваффе та почала масове виробництво танків. Аншлюс Австрії в березні 1938 року пройшов майже без опору. Мюнхенська угода вересня того ж року, коли Велика Британія та Франція дозволили Гітлеру анексувати Судетську область Чехословаччини, стала класичним прикладом політики умиротворення. Гітлер сприйняв це як сигнал: Захід не готовий воювати. У березні 1939 року німецькі війська окупували решту Чехословаччини, а в квітні — Мемель (Клайпеду). Черга дійшла до Польщі.
Польща для Гітлера була не просто територією. Вона блокувала шлях до «життєвого простору» на сході та мала значну німецьку меншину в Данцигу (Гданську). Вимоги передати «вільне місто» та коридор до Східної Пруссії стали приводом для дипломатичної гри, яка закінчилася війною.
Дипломатичний вузол літа 1939 року
Весна та літо 1939 року минули в напружених переговорах. Велика Британія та Франція намагалися створити антигітлерівську коаліцію з Радянським Союзом. Москва ж вела подвійну гру: одночасно обговорювала військову угоду із Заходом і таємні домовленості з Берліном. Сталін прагнув отримати території — Прибалтику, Східну Польщу, Бессарабію — і час для підготовки до можливої війни з Німеччиною.
23 серпня 1939 року в Москві міністри закордонних справ В’ячеслав Молотов та Йоахім фон Ріббентроп підписали пакт про ненапад. Публічна частина виглядала як звичайна угода про нейтралітет. Але таємний додатковий протокол, опублікований лише після війни, ділив Східну Європу на сфери впливу. Польща ділилася по лінії річок Нарев — Вісла — Сан: захід і центр — Німеччині, схід — Радянському Союзу. Естонія, Латвія та Фінляндія відходили до сфери СРСР, Литва спочатку — до німецької, пізніше — до радянської.
Гітлер отримав те, чого найбільше боявся: гарантію, що Червона армія не вдарить йому в спину. Сталін — території та ілюзію безпеки. Обидва тоталітарні лідери вважали, що виграли. Насправді вони спільно відкрили двері до катастрофи.
1 вересня 1939 року: блискавка вдарила в мир
О 4:45 ранку німецькі війська почали операцію «Вайс» — план вторгнення в Польщу. Армія налічувала близько 1,5 мільйона солдатів, понад 2000 танків та майже 2000 літаків. Польська армія, хоч і чисельна (близько мільйона), поступалася в техніці та організації. Німецька тактика блискавичної війни — поєднання танкових ударів, авіації та моторизованих частин — швидко зламала польську оборону на більшості напрямків.
Приводом для нападу стала Гляйвіцька провокація: у ніч на 1 вересня група СС під командуванням Альфреда Науйокса атакувала німецьку радіостанцію в Гляйвіці (нині Глівіце). Вони транслювали польськомовне повідомлення про «повстання» та залишили тіло в’язня концтабору, переодягненого в польську форму. Це був класичний фальшивий прапор, частина операції «Гіммлер». Гітлер використав інцидент у своїй промові перед рейхстагом як доказ «польської агресії».
Польські солдати чинили запеклий опір. Оборона Вестерплатте тривала сім днів. Битва під Візною увійшла в історію як «польські Фермопіли» — невеликий загін кілька днів стримував значно переважаючі сили. Варшава трималася до 28 вересня. Але стратегічна перевага була на боці агресора. До 6 жовтня організований опір у Польщі припинився.
3 вересня: Захід вступає у війну
2 вересня британський уряд висунув Німеччині ультиматум: вивести війська з Польщі до 11 години ранку 3 вересня. Коли відповіді не надійшло, прем’єр-міністр Невілл Чемберлен о 11:15 оголосив війну. За ним те саме зробила Франція. Так почалася «дивна війна» — період, коли на Західному фронті майже не велося активних бойових дій, хоча формально війна вже тривала.
Гітлер розраховував, що Захід знову відступить, як у Мюнхені. Цього разу прорахувався. Британія та Франція, хоч і не змогли реально допомогти Польщі в перші тижні, все ж зробили крок, який перетворив локальний конфлікт на європейську, а згодом — світову війну.
17 вересня: друга агресія зі сходу
Поки німецькі танки просувалися на захід, Червона армія 17 вересня 1939 року перетнула східний кордон Польщі. Офіційна радянська пропаганда називала це «визвольним походом» для захисту українського та білоруського населення. Насправді це було виконання таємного протоколу. Радянські війська зустріли слабкий опір — польське командування наказало уникати бою з Червоною армією, вважаючи головним ворогом Німеччину.
22 вересня в Бресті відбувся спільний німецько-радянський парад. Офіцери вермахту та НКВС обмінювалися привітаннями. До кінця вересня Польща була повністю поділена. Німеччина отримала близько 48 % території з 22 мільйонами населення, Радянський Союз — 52 % з 13 мільйонами. Західна Україна та Західна Білорусь увійшли до складу УРСР та БРСР.
Для мільйонів людей на цих землях почалася нова реальність: арешти, депортації, розстріли. Тільки в перші місяці радянської окупації НКВС заарештувало десятки тисяч «ворогів народу». Польські офіцери, яких пізніше розстріляли в Катині та інших місцях, частково потрапили в полон саме восени 1939 року.
Чому саме Німеччина вважається тією, хто почав війну
Прямий військовий агресор — нацистська Німеччина. Вона першою застосувала силу проти суверенної держави, порушила міжнародні договори та використала провокацію для виправдання вторгнення. Гітлер планував війну проти Польщі ще з весни 1939 року, а пакт зі Сталіним лише прискорив реалізацію планів.
СРСР не «почав» війну в класичному сенсі — він не атакував першим. Але без його нейтралітету та територіальних апетитів Гітлер зіткнувся б з ризиком війни на два фронти вже у вересні 1939 року. Сталін свідомо обрав співпрацю з нацистами замість союзу з демократичними державами. Це зробило його співвідповідальним за те, що війна стала можливою саме в той момент і в тих масштабах.
Західна політика умиротворення також зіграла свою роль — вона переконала Гітлера, що агресія залишиться безкарною. Але саме Берлін взяв на себе ініціативу та першим пролив кров.
Цікаві факти про початок Другої світової війни
- Гляйвіцька провокація — найвідоміша фальшива атака в історії. У ніч на 1 вересня 1939 року група СС під керівництвом Альфреда Науйокса атакувала німецьку радіостанцію в Гляйвіці, транслювала польськомовне «повстання» та залишила тіло в’язня концтабору, переодягненого в польську форму. Це стало головним приводом для вторгнення.
- Спільний парад у Бресті 22 вересня 1939 року — символ співпраці двох тоталітарних режимів. Німецькі та радянські офіцери стояли пліч-о-пліч, поки їхні війська проходили маршем. Через два роки ті самі німці підуть війною на СРСР.
- 120 тисяч українців у складі польської армії воювали проти німецького вторгнення у вересні 1939 року. Багато з них були громадянами Польщі, які захищали свою державу, поки радянські війська не зайняли їхні рідні землі зі сходу.
- «Дивна війна» тривала з вересня 1939 по квітень 1940 року. Британські та французькі війська майже не вели активних дій на Західному фронті, хоча формально війна вже йшла. Гітлер використав цей час для перегрупування сил.
- Втрати у Польській кампанії: польська армія втратила близько 66 тисяч убитими та понад 130 тисяч пораненими. Німецькі втрати склали приблизно 17 тисяч убитими. Цивільне населення Польщі зазнало сотень тисяч жертв від бомбардувань та репресій уже в перші тижні.
- Гітлер призначив дату нападу ще до пакту. Початково планували 26 серпня, але через несподіваний британсько-польський союз дату перенесли. Пакт лише остаточно розв’язав руки.
Наслідки для Східної Європи та України
Поділ Польщі восени 1939 року став початком ланцюга трагедій для мільйонів людей. Західна Україна, яка до вересня входила до складу Польщі, опинилася під радянською владою. Перші місяці принесли арешти інтелігенції, священиків, офіцерів, заможних селян. Тисячі родин депортували в Сибір та Казахстан.
У 1941 році на ці ж території прийшла нацистська окупація з її гетто, масовими розстрілами та планом «остаточного вирішення». Для українців Друга світова війна почалася не в один день — вона прийшла хвилями: спочатку німецька агресія проти Польщі, потім радянська анексія, потім німецьке вторгнення в СРСР у червні 1941 року.
Саме тому для багатьох у Східній Європі дата 1 вересня 1939 року — не просто початок війни, а символ того, як два тоталітарні режими вирішили долю цілих народів за їхньою спиною.
Сучасне розуміння відповідальності
Сьогодні історики одностайні в головному: нацистська Німеччина є агресором, який розпочав війну в Європі. Роль Радянського Союзу як співучасника, який отримав вигоду від агресії та сам застосував силу проти Польщі, також визнана в більшості країн, зокрема в Україні, Польщі та країнах Балтії.
Документи Нюрнберзького трибуналу, відкриті архіви та дослідження останніх десятиліть не залишають місця для сумнівів. Пакт Молотова-Ріббентропа та його таємний протокол — це не просто дипломатичний маневр, а пряма домовленість про поділ сфер впливу між двома диктаторами.
Питання «хто почав другу світову війну» не має простої відповіді в стилі «тільки одна країна». Але якщо говорити про того, хто першим віддав наказ про вторгнення регулярної армії проти незалежної держави — це однозначно нацистська Німеччина. Все інше — контекст, який пояснює, чому Гітлер наважився саме тоді, а не роком раніше чи пізніше.
Ці події нагадують: навіть найпотужніші армії та найхитріші дипломатичні угоди не захищають від наслідків, коли на чолі держав стоять люди, які ставлять власну владу та ідеологію вище за людські життя. Вересень 1939 року став уроком, який Європа вивчала десятиліттями — і який, на жаль, досі не втратив актуальності.
