Мирний план України еволюціонував від власної 10-пунктної формули до складних багатосторонніх рамок, де ключовими залишаються суверенітет, надійні гарантії безпеки та недопущення повторної агресії. У 2025–2026 роках тиск міжнародних партнерів, насамперед США, привів до появи деталізованих пропозицій, що поєднують територіальні реалії, військові обмеження та механізми економічного відновлення. Попри численні раунди переговорів, повноцінного консенсусу досі не досягнуто — бойові дії тривають, а суспільство продовжує нести важкий тягар невизначеності.
Українська позиція послідовно наголошує: будь-яка угода має бути справедливою, з чіткими механізмами верифікації та реальними гарантіями, що унеможливлять нову війну. Американські та європейські ініціативи демонструють різні підходи — від прагнення швидкого завершення конфлікту до акценту на стримуванні агресора. Економічний вимір — відбудова за рахунок заморожених російських активів, інвестиції в інфраструктуру та технології — стає не менш критичним, ніж питання кордонів чи армії. Для мільйонів українців мир означає не лише тишу на фронті, а й повернення додому, відновлення зруйнованих міст і впевненість у завтрашньому дні.
Аналіз показує, як уроки минулих невдалих спроб, зокрема мінських домовленостей, вплинули на вимоги до юридичної обов’язковості та міжнародного контролю. Сучасні документи містять варіанти територіальних рішень, амбітні плани реконструкції та ідеї спільного управління об’єктами, як-от Запорізька АЕС. Водночас розбіжності щодо нейтралітету, чисельності військ та механізмів примусу до виконання угоди залишаються суттєвими. Ця стаття розкриває деталі кожного підходу, порівнює їхні наслідки та окреслює сценарії, які можуть визначити долю України та регіону в найближчі місяці.
Історія мирних ініціатив: від Стамбула до глобальних рамок
Перші спроби переговорів після повномасштабного вторгнення відбулися навесні 2022 року в Білорусі, а потім у Стамбулі. Тоді делегації обговорювали нейтральний статус України, обмеження армії та гарантії безпеки. Прогрес був, але після трагедії в Бучі та інших звірств російських військ Київ переглянув підходи — довіра до російських обіцянок суттєво впала.
У вересні 2022 року президент Володимир Зеленський представив Формулу миру з десяти пунктів. Вона включала повне виведення російських військ до кордонів 1991 року, відновлення територіальної цілісності, гарантії безпеки, репарації, продовольчу безпеку, енергетичну безпеку, повернення полонених і дітей, а також фіксацію агресії в міжнародних документах. Генеральна Асамблея ООН підтримала резолюцію на її основі. Формула стала основою української дипломатії на роки.
З часом з’явилися й інші ініціативи — від посередництва Туреччини та Китаю до пропозицій окремих європейських країн. Однак жодна не привела до стійкого припинення вогню. Росія продовжувала висувати ультимативні вимоги, а Україна наполягала на збереженні суб’єктності. До 2025 року війна перетворилася на затяжний конфлікт з величезними втратами з обох сторін — за оцінками аналітиків, загальна кількість жертв перевищила мільйон.
28-пунктний план США: амбіції швидкого врегулювання
Наприкінці 2025 року адміністрація президента Дональда Трампа представила проєкт із 28 пунктів, розроблений за участі спеціального представника Стіва Віткоффа та російського посланця Кирила Дмитрієва. Документ, опублікований Axios та підтверджений іншими виданнями, викликав гостру реакцію в Києві та Європі. Він передбачав суттєві поступки з боку України в обмін на припинення бойових дій та певні гарантії.
Ключові положення стосувалися територій: де-факто визнання Криму, Донецької та Луганської областей російськими, замороження лінії зіткнення на Херсонщині та Запоріжжі. Українські війська мали вийти з частини Донеччини, створюючи буферну зону. Чисельність Збройних сил України обмежувалася 600 тисячами військових. Україна повинна була закріпити в Конституції відмову від членства в НАТО, а НАТО — не розміщувати війська на українській території.
Гарантії безпеки від США супроводжувалися складними умовами: у разі порушення угоди з боку України (наприклад, удару по російських містах) гарантії анулювалися. Передбачалося створення Ради миру під головуванням Трампа та американо-російської групи контролю. Економічний блок включав використання 100 мільярдів доларів заморожених російських активів на відбудову України (з часткою прибутку для США), поетапне зняття санкцій з Росії та її повернення до G8. Запорізьку АЕС пропонували передати під контроль МАГАТЕ з розподілом електроенергії 50 на 50.
Українська сторона та експерти розкритикували план як такий, що суттєво послаблює позиції Києва. Обмеження армії, нейтральний статус та територіальні поступки виглядали як фактична капітуляція. Європа розробила контрпропозиції, пом’якшуючи деякі пункти — зокрема, зберігаючи можливість членства в НАТО за консенсусом і не фіксуючи територіальних втрат як остаточних.
Українська відповідь: 20 пунктів базового документа
У грудні 2025 року Володимир Зеленський оприлюднив проєкт із 20 пунктів — результат спільної роботи з американською стороною після переговорів у Женеві. Цей документ став більш збалансованим і враховував українські червоні лінії. Він отримав назву «базовий документ» або framework про закінчення війни.
Серед ключових положень — перепідтвердження суверенітету України всіма сторонами. Повна та беззаперечна угода про ненапад між Україною та Росією з механізмом моніторингу лінії зіткнення за допомогою космічних і безпілотних засобів. Збройні сили України залишаються на рівні 800 тисяч у мирний час. Гарантії безпеки від США, НАТО та Європи мають відображати зміст статті 5 Північноатлантичного договору — колективна оборона.
Україна зберігає шлях до членства в ЄС з чіткими термінами та отримує привілейований доступ до європейського ринку. Передбачено створення фондів для відновлення економіки обсягом до 800 мільярдів доларів через акціонерний капітал, гранти та приватні інвестиції. Окрема угода про вільну торгівлю зі США прискорюється після підписання.
Територіальне питання залишалося найбільш дискусійним: пропонувалися варіанти фіксації де-факто лінії на дату угоди з міжнародним контролем або створення вільної економічної зони на Донбасі з дзеркальним відведенням військ. Обов’язковою умовою ставилося виведення російських військ з Дніпропетровської, Миколаївської, Сумської та Харківської областей. Запорізька АЕС розглядалася як об’єкт спільної експлуатації, хоча деталі потребували додаткового узгодження. Гуманітарний блок включав обмін «всіх на всіх», повернення дітей та цивільних, а також проведення виборів в Україні якомога швидше після угоди.
Цей документ суттєво відрізнявся від 28-пунктного плану зменшенням поступок і посиленням гарантій. Проте Росія, за словами міністра закордонних справ Сергія Лаврова, не сприйняла його як основу для переговорів.
Порівняння ключових положень планів
| Аспект | 28-пунктний план США (2025) | 20-пунктний документ (Україна/США) | Офіційна українська позиція |
|---|---|---|---|
| Території | Де-факто визнання Криму, Донеччини, Луганщини за РФ; замороження на Херсонщині та Запоріжжі | Де-факто лінія на дату угоди з варіантами; виведення РФ з частини областей; можлива економічна зона | Повне відновлення контролю в межах 1991 року або справедливе врегулювання з міжнародним визнанням |
| Чисельність ЗСУ | Обмеження до 600 тисяч | Збереження на рівні 800 тисяч у мирний час | Самостійне визначення достатньої чисельності для оборони |
| Статус щодо НАТО | Конституційна відмова від членства; НАТО не розміщує війська | Гарантії, що відображають статтю 5; шлях до ЄС чіткий | Відкритий шлях до євроатлантичної інтеграції |
| Гарантії безпеки | Від США з умовами анулювання; Рада миру під Трампом | Міцні гарантії від США, НАТО, Європи; юридична обов’язковість | Надійні, багатосторонні, з механізмами примусу |
| Відбудова та фінанси | 100 млрд дол. активів РФ; частка прибутку США; поетапне зняття санкцій | Фонди до 800 млрд дол.; інвестиції в технології, інфраструктуру; торгівля з США | Репарації від агресора; використання заморожених активів на користь України |
Джерела даних: публікації Axios, заяви президента України Володимира Зеленського, матеріали Financial Times та Ukrinform.
Переговори 2026 року: Абу-Дабі, Женева та поточна пауза
Після Женевських зустрічей наприкінці 2025 року, де план скоротили та скоригували, у січні-лютому 2026 року відбулися тристоронні переговори в Абу-Дабі та Женеві. Українська делегація на чолі з Рустемом Умєровим вела діалог зі США та Росією. Обговорювали безпекові гарантії, територіальні варіанти та гуманітарні питання. Було проведено обміни полоненими, але політичного прориву не сталося.
Росія демонструвала жорстку позицію, відкидаючи ключові українські вимоги. У лютому 2026 року Сергій Лавров фактично відхилив 20-пунктний документ як основу. Подальші раунди планувалися, однак активна фаза тристоронніх переговорів призупинилася через загострення ситуації на Близькому Сході. Станом на червень 2026 року, за словами держсекретаря США Марко Рубіо, такі зустрічі наразі не проводяться.
Водночас триває робота на двосторонньому рівні — можливі візити американських представників до Києва та Москви. Європейські партнери на саміті G7 планують залучити Трампа до нових ініціатив. Україна продовжує наполягати на своїй суб’єктності: мир не може бути нав’язаний без урахування позиції Києва та реалій на фронті.
Виклики та можливі сценарії
Найскладнішим залишається питання територій. Будь-яке визнання втрат, навіть де-факто, матиме глибокі наслідки для внутрішньої політики, настроїв суспільства та правового статусу мільйонів внутрішньо переміщених осіб. Обмеження армії до 600 тисяч може послабити обороноздатність у довгостроковій перспективі, особливо без надійних гарантій.
Гарантії безпеки — центральний елемент. Механізми на кшталт статті 5 вимагають чітких зобов’язань і готовності реагувати. Досвід минулих угод показує: без дієвого контролю та санкцій за порушення вони ризикують стати паперовими. Економічна відбудова з використанням російських активів виглядає привабливо, але потребує згоди європейських країн, де значна частина коштів заморожена.
Серед можливих сценаріїв — заморожений конфлікт за корейським зразком з демілітаризованою зоною та міжнародними силами; поступове врегулювання з посиленням європейської ролі; або продовження бойових дій до виснаження однієї зі сторін. Україна демонструє стійкість глибокими ударами та дипломатичною активністю, що впливає на переговірні позиції.
- Сума заморожених російських активів у західних юрисдикціях перевищує 280 мільярдів доларів США — значна частина могла б піти на відбудову.
- Переговори в Абу-Дабі та Женеві 2026 року стали першими тристоронніми контактами такого рівня після тривалої паузи з 2022 року.
- Пропонована чисельність української армії в мирний час коливалася в планах від 600 до 800 тисяч військових — різниця в 200 тисяч суттєво впливає на оборонні можливості.
- Ідея Ради миру під головуванням чинного президента США є унікальним елементом, що не має прямих аналогів у попередніх мирних процесах.
- Гуманітарний обмін «всіх на всіх» залишається одним із небагатьох пунктів, де сторони регулярно знаходять порозуміння навіть під час пауз у політичних переговорах.
Ситуація динамічна. Тиск на Росію з боку України та міжнародної спільноти, економічні труднощі агресора та внутрішні фактори в США можуть прискорити або, навпаки, загальмувати процес. Для України найважливіше — не допустити рішення, яке поставить під сумнів її майбутнє як незалежної європейської держави. Мир, якщо він настане, має бути не просто перемир’ям, а фундаментом для відновлення та розвитку.
