Коли померла Ніна Матвієнко: дата, обставини та спадщина легенди

Ніна Матвієнко, легендарна українська співачка, відома своїм унікальним фольклорним голосом, померла 8 жовтня 2023 року в Києві у віці 75 років. Ця дата, за два дні до її 76-го дня народження, стала трагічним акордом довгого життя, сповненого пісень, гастролей і боротьби за українську душу в музиці. Причиною пішла онкологічна хвороба, з якою вона боролася майже чотири роки, провівши останні два місяці в лікарні.

Її голос, наче кришталевий струмок з полтавських ланів, оживив сотні народних пісень, від колисковок до балад про кохання. Кар’єра охопила хор Верьовки, тріо “Золоті ключі” та “Київську камерату”, де Матвієнко поєднала автентику з академізмом. Спадщина – понад 250 творів, ролі в кіно, нагороди на кшталт Героя України та посмертної “Національної легенди України” – продовжує надихати доньку Тоню Матвієнко та мільйони українців.

Прощання відбулося 11 жовтня 2023-го в Національній філармонії, поховання – на Звіринецькому кладовищі. Навіть у хворобі вона зберігала усмішку, а її слова про життя як про “ніжний аромат троянди в осінній чай” лишаються ехо в серцях.

Вісім жовтня 2023 року Київ завмер у скорботі. Ніна Митрофанівна Матвієнко, чий голос пронизував душі як гірський вітер, тихо відійшла. Ця дата назавжди закарбувалася в історії української культури, адже співачка не дожила всього два дні до 76-річчя. Донька Антоніна, відома як Тоня Матвієнко, першою повідомила у соцмережах: “Мама померла…”. Новини розлетілися блискавкою, змушуючи фанатів переслуховувати “Ой летіли дикі гуси” зі сльозами на очах.

Обставини були сумними, але гідними легенди. Після госпіталізації на початку серпня співачка провела два місяці в клініці. Родина тримала діагноз у таємниці, але зять Арсен Мірзоян згодом підтвердив: онкологія. “Вона була енергійною, бігала сходами, не курила, не пила – і таке сталося”, – згадувала Тоня. Матвієнко боролася чотири роки, пережила операції, але сила духу не пересилила хворобу. uk.wikipedia.org

Корені в землі: дитинство та юність Ніни Матвієнко

Село Неділище на Житомирщині, 10 жовтня 1947-го. У бідній селянській хаті, де батьки Митрофан і Антоніна виростили одинадцять дітей, з’явилася п’ята – Ніна. Мати, з голосом як солов’їний, співала колискові, батько орів ниву. Дитинство – це ганчір’яні ляльки, догляд за молодшими братами-сестрами та пасіння худоби з чотирьох років. “Я виросла серед пісень, вони текли рікою”, – згадувала згодом.

Бідність змусила віддати дівчинку в інтернат у Потіївці з 11 років. Там Ніна займалася акробатикою, легкою атлетикою, грала у волейбол і кидала гранати – спортивна натура проявилася рано. Закінчивши школу в Коростені, попрацювала на заводі “Хіммаш”: табельницею, ученицею кранівника, копіювальницею. Але мрія про сцену горіла яскравіше. 1966-го записалася до вокальної студії хору імені Верьовки – і світ змінився.

Заочно закінчила філфак Київського університету в 1975-му. Ці роки загартували характер: від заводських верстатів до перших гастролей. Ніна не просто співала – вона вбирала душу народу, як губка воду з полів.

Шлях до вершин: кар’єра та творчі звершення

1968-й – солістка хору Верьовки, де пропрацювала до 1991-го. Там розквіт автентичний фольклор: обрядові, ліричні, жартівливі пісні XVII–XVIII століть. З тріо “Золоті ключі” гастролювала світом: Мексика, Канада, США, Франція. З 1991-го – у “Київській камераті”, де фольклор злився з камерним співом. Репертуар – понад 250 творів: колядки, щедрівки, веснянки, поховальні плачі.

Хіти летіли, як дикі гуси. “Ой летіли дикі гуси” – фіналіст “Пісні року-1979”. “Чарівна скрипка” принесла премію “Українська пісня року-2020”. Дует з Монатиком “Цей день” номінували на Yuna-2019. Співпраця з Станковичем, Скориком, Кириліною – це мости між традицією та сучасністю. Ніна писала книги: “Ой виорю нивку широкую” (2003), “Уже так не буде, як є” (2004), видавала диск пісень матері.

Кіно додало фарб: ролі у “Як гартувалась сталь”, “Золоте весілля”, озвучення в “Пропалій грамоті”, “Мавці. Лісній пісні” (2023). Гастролі, спектаклі з La Mama в Нью-Йорку – Матвієнко стала культурним амбасадором України.

Джерела даних: uk.wikipedia.org. Ця таблиця ілюструє, як голос Матвієнко оживав екрани, додаючи душі радянським і сучасним стрічкам. Після неї фанати переглядали кліпи, згадуючи, як вона танцювала під власний спів.

Родина – опора і продовження

Шлюб з Петром Гончаром (1971), директором Музею Гончара, розпався фактично, але подарував трьох дітей: Івана (ієродиякона, 1972), Андрія (іконописця, 1974), Антоніну (співачку, 1981). Онучки Уляна та Ніна Мірзоян – радість бабусі. Діти зверталися на “Ви” – така повага панувала в родині. Тоня успадкувала голос, Арсен Мірзоян став зятем-композитором.

Ніна брала участь у Помаранчевій революції, Євромайдані, критикувала війну як “братовбивчу”. Вегетаріанка, водійка, авторка віршів – жінка епохи, де родина була якорем у бурі слави.

Хвороба і прощання: останні акорди

Чотири роки тіні онкології. “Шок для всіх – спортивна жінка, і раптом це”, – Тоня. Операції, лікарня з серпня 2023-го. Прощання 11 жовтня в Філармонії: Потап, Тарабарова, Горбунов плакали. Поховання на Звіринецькому – тисячі фанатів співали її пісні. Навіть у труні – усмішка сильної душі. suspilne.media

Реакції зір: “Квітка-душа України згасла”, – писали в соцмережах. Концерти пам’яті тривають досі.

Безсмертна спадщина: голос, що лунає вічно

Герой України (2006), Шевченківська премія (1988), Народна артистка (1985), посмертно “Національна легенда” (2024). Вулиці на її честь у Яготині, Тростянці. Репертуар – скарб для поколінь. Тоня продовжує, онуки співають колискові бабусі. Матвієнко оживила фольклор, зробила його модним – від стадіонів до мультфільмів.

Її голос – метафора України: сильний, ніжний, незламний. Слухайте “Дивіться на красиве” – і відчуйте, як душа співачки торкається вашої.

Ці перлини показують: за легендарним голосом – жінка з плоті й крові, яка перемогла бідність і славу. Слухайте її – і Україна зазвучить наново.

Джерела даних: uk.wikipedia.org. Таблиця підкреслює еволюцію визнання – від радянських часів до незалежної України.