Су-27 — це важкий багатоцільовий винищувач, створений у Радянському Союзі як пряма відповідь на американський F-15 Eagle. Він поєднує величезну дальність польоту, феноменальну маневреність і потужне озброєння, завдяки чому досі залишається грізною силою в небі. Українські пілоти на цих машинах не лише відбивають ракетні удари та дрони, а й завдають точних ударів по ворожих позиціях навіть у 2026 році.
Завдяки інтегральній аеродинамічній схемі, системі електродистанційного керування та двигунам АЛ-31Ф Су-27 може виконувати маневри, недоступні більшості винищувачів свого часу. «Кобра Пугачова», динамічне гальмування на надкритичних кутах атаки, стійкість на малих швидкостях — усе це зробило літак легендою ще наприкінці 1980-х. Сьогодні ці якості допомагають українським екіпажам виживати в насиченому засобами ППО просторі.
Українські Су-27 успадкували після розпаду СРСР і з перших днів повномасштабного вторгнення стали одним із символів опору. Незважаючи на втрати та складнощі з обслуговуванням, вони продовжують виконувати бойові завдання — від прикриття неба над Києвом до ударів керованими авіабомбами по укріпленнях противника.
Історія створення Су-27: шлях крізь випробування та катастрофи
Наприкінці 1960-х Радянський Союз розпочав програму перспективного фронтового винищувача (ПФІ), щоб протистояти новому американському важкому винищувачу F-15 Eagle. Конкурс розділили на дві гілки: легкий винищувач (згодом МіГ-29) і важкий — доручили ДКБ Сухого. Головним конструктором став Михайло Симонов, а розробка велася за участі ЦАГІ.
Перший прототип Т-10-1 піднявся в повітря 20 травня 1977 року в Жуковському. Літак мав інтегральну схему, два двигуни АЛ-21Ф3 і вже тоді демонстрував вражаючу маневреність. Проте шлях до серії виявився трагічним. Другий прототип Т-10-2 розвалився в повітрі 7 липня 1978 року через перевищення перевантаження — загинув льотчик-випробувач Євгеній Соловйов. Інші машини страждали від проблем з системою керування, двигунами та міцністю конструкції.
У 1980–1981 роках провели радикальну переробку — з’явився Т-10С. Змінили форму напливів крила, додали флаперони, перенесли передню стійку шасі, збільшили ніс під нову РЛС. Перший політ оновленого прототипу відбувся 20 квітня 1981 року. Аварійність залишалася високою: кілька машин розбилися під час випробувань, загинули пілоти Олександр Комаров і Микола Садовников (який, попри пошкодження крила, зумів посадити літак). Лише наполеглива робота інженерів і льотчиків дозволила довести конструкцію до серійного зразка.
Серійне виробництво розгорнули на Комсомольському-на-Амурі авіазаводі. Перші Су-27 почали надходити у війська в 1985 році, а офіційно прийняли на озброєння лише в 1990-му. За весь період випустили близько 680 базових Су-27 (без урахування пізніших Су-30, Су-35 та їхніх похідних).
Аеродинаміка та дизайн, що зробили Су-27 унікальним
Головна «родзинка» Су-27 — інтегральний планер. Носова частина плавно переходить у фюзеляж і крило, утворюючи єдину несучу поверхню. Це дало відмінне аеродинамічне якість, велику внутрішню ємність для палива та знижену радіолокаційну помітність у передній півсфері. Крило трапецієподібне з кутом стрілоподібності 42° по лінії чверті хорд, розмахом 14,7 м і площею 62 м². Відсутність передкрилків компенсували потужні флаперони та автоматичне відхилення елеронів.
Літак спроєктували з 3–5 % поздовжньою нестійкістю. У звичайному літаку це призвело б до катастрофи, але електродистанційна система керування (ЕДСУ) постійно коригує положення рулів. Саме ЕДСУ дозволяє Су-27 зберігати керованість на кутах атаки понад 120° — те, що в 1980-х здавалося фантастикою. Два двигуни АЛ-31Ф з тягою по 12 500 кгс на форсажі забезпечують тягооснащеність понад 1,0 на бойовій масі. Між двигунами утворюється «тунель», який працює як додаткове несуче тіло і частково приховує озброєння від радара.
Завдяки цим рішенням Су-27 став першим серійним винищувачем, здатним до справжньої надманевреності. Льотчик може буквально «зависати» носом у небо, скидаючи швидкість до нуля, а потім різко розганятися або розвертатися. Це не просто шоу — у ближньому бою такі маневри дозволяють зірвати наведення ракет противника і самому вийти в атаку.
Тактико-технічні характеристики Су-27
Ось основні дані для одномісного винищувача Су-27С (Flanker-B):
| Параметр | Значення |
|---|---|
| Екіпаж | 1 особа (у двомісних — 2) |
| Довжина | 21,9 м |
| Розмах крила | 14,7 м |
| Висота | 5,9 м |
| Площа крила | 62 м² |
| Маса порожнього | 16 380 кг |
| Нормальна злітна маса | 23 000–23 400 кг |
| Максимальна злітна маса | 33 000 кг |
| Двигуни | 2 × АЛ-31Ф (тяга 7600 / 12 500 кгс) |
| Максимальна швидкість | 2500 км/год (на висоті), 1400 км/год (біля землі) |
| Бойовий радіус | 1500 км (440 км біля землі) |
| Дальність польоту (перегоночна) | до 3900 км |
| Практична стеля | 18 500 м |
| Швидкопідйомність | 285–300 м/с |
| Точки підвіски | 10 |
Дані наведено на основі офіційних матеріалів ДКБ Сухого та відкритих джерел авіаційної промисловості. Реальні показники залежать від модифікації, навантаження та умов польоту.
Озброєння та бойові системи
У корені правого крила встановлена 30-мм гармата ГШ-30-1 з боєзапасом 150 снарядів — потужна зброя для ближнього бою. Основу ракетного озброєння складають ракети класу «повітря-повітря»: Р-27 (до 6 штук різних модифікацій — з напівактивним, інфрачервоним та активним наведенням) і Р-73 «Архер» — одна з найкращих ракет ближнього бою свого часу завдяки високій маневреності та можливістю пуску під великими кутами.
Пізніше з’явилася можливість нести Р-77 з активним радіолокаційним наведенням. Для роботи по наземних цілях Су-27 може використовувати некеровані ракети С-8, С-13, С-25, авіабомби ФАБ-250/500 та, після модернізацій, високоточні боєприпаси — включаючи інтегровані в Україні керовані авіабомби JDAM-ER. РЛС Н001 «Меч» (або її модернізації) забезпечує виявлення цілей на відстані до 100 км, а оптико-електронна станція ОЕПС-27 дозволяє пасивне виявлення на 50–80 км. Шоломна система цілевказання «Щілина» дає змогу «дивитися куди цілиться голова».
Модифікації та еволюція платформи
Базовий Су-27 породив ціле сімейство. Двомісний Су-27УБ став основним навчально-бойовим варіантом. Су-27П орієнтували на протиповітряну оборону. Експортні Су-27СК та Су-27УБК постачали в Китай, В’єтнам, Ефіопію, Індіонезію. На базі платформи створили палубний Су-33, багатоцільовий Су-30, ударний Су-34 і найсучасніший Су-35С.
Українські фахівці провели власні модернізації — Су-27П1М, Су-27УП1М, Су-27С1М. Вони отримали покращену авіоніку, сумісність з деякими західними боєприпасами та системами зв’язку. Саме ці машини сьогодні виконують найскладніші завдання в Повітряних силах ЗСУ.
Су-27 в Україні: спадщина, війна та сьогодення
Після 1991 року Україна отримала близько 67 Су-27. На початок 2022 року в строю залишалося приблизно 30–34 машини у двох бригадах — 831-й тактичній авіаційній (Миргород) та 39-й (Озерне). З перших годин вторгнення українські «Фланкери» піднялися в небо для прикриття столиці та ключових об’єктів. Вони перехоплювали крилаті ракети, вели повітряні бої з російськими гелікоптерами та літаками, здійснювали патрулювання.
7 травня 2022 року пара Су-27 виконала знаменитий наліт на острів Зміїний — кадри з Bayraktar TB2 облетіли світ. Пізніше літаки почали застосовувати для ударів по наземних цілях з використанням керованих авіабомб. У 2025–2026 роках зафіксовано точкові удари Су-27 по укріпленнях та скупченнях противника на східному та південному напрямках.
Втрати, на жаль, неминучі у такій війні. За відкритими даними моніторингових проєктів, Україна втратила близько 20 винищувачів Су-27 з лютого 2022 року. Російська сторона втратила два-три літаки цього типу. Незважаючи на зменшення парку, Су-27 залишаються важливим елементом української авіації — особливо там, де потрібна велика дальність і потужне озброєння. Пілоти демонструють надзвичайну майстерність, літаючи на техніці, якій уже понад 35–40 років.
Цікаві факти про Су-27
28 квітня 1989 року льотчик-випробувач Віктор Пугачов вперше виконав динамічний вихід на надкритичні кути атаки на Су-27 над аеродромом Жуковський. Через два місяці цей маневр, названий «Кобра Пугачова», вразив увесь світ на авіасалоні в Ле-Бурже.
Спеціально підготовлений Су-27П-42 (варіант Т-10-15) у 1986–1988 роках встановив кілька світових рекордів швидкопідйомності, перевершивши досягнення американського F-15 Streak Eagle. З машини зняли все зайве — озброєння, частину обладнання, навіть пофарбували в білий колір для зменшення ваги.
В Ефіопії у 1999 році під час війни з Еритреєю ефіопські Су-27 збили кілька еритрейських МіГ-29. Це один із рідкісних випадків успішного бойового застосування «Фланкера» проти сучасного винищувача четвертого покоління.
Українські Су-27 стали першими в світі, хто в реальних бойових умовах почав масово інтегрувати західні керовані авіабомби JDAM-ER та використовувати їх для точкових ударів по укріпленнях. Це значно розширило можливості старої платформи.
Дальність польоту з підвісними баками та дозаправкою дозволяє Су-27 патрулювати величезні території — від західного кордону України до лінії фронту на сході без проміжних посадок. Саме це робить його незамінним для протиракетної оборони глибокого тилу.
Су-27 — єдиний винищувач, на якому льотчик може свідомо «зависнути» носом у небо на швидкості менше 100 км/год, а потім різко розігнатися або розвернутися. Ця здатність досі використовується в навчальних боях для зриву наведення ракет.
Попри вік, багато українських Су-27 після капітального ремонту та модернізації авіоніки продовжують літати й у 2026 році. Деякі машини мають наліт понад 3000 годин і досі виконують бойові вильоти.
Сьогодні, коли в українському небі з’являються й сучасніші F-16, Су-27 не зникає з радарів. Він залишається робочим конем — надійним, далеким і неймовірно живучим завдяки майстерності пілотів. Кожен виліт цих «старих» красенів — це історія про те, як радянська інженерна думка 1970-х уміло поєднується з українською відвагою та винахідливістю 2020-х. І поки в небі лунає характерний рев двох АЛ-31Ф, Су-27 продовжує писати свою бойову біографію.
