Французький напис eau de toilette на елегантному флаконі часто дивує людей через несподівану асоціацію з сантехнікою. Насправді за цією назвою стоїть захоплива історія, яка бере початок у середньовічній Франції та королівських ритуалах краси.
Історія появи назви
У середньовічній Франції слово toile позначало щільну лляну тканину. Пізніше з нього утворили зменшувальну форму toilette, якою називали вишиту накидку для дамських столиків. На такій тканині жінки зберігали гребінці, дзеркала та перші флакони з ароматами. З часом термін toilete розширив значення й почав означати весь ранковий догляд за собою, включаючи вмивання та нанесення парфумів.
У XVII–XVIII століттях європейська знать рідко приймала повноцінні ванни, бо тогочасна медицина вважала гарячу воду джерелом хвороб. Замість миття королі та придворні очищали шкіру шматочками тканини, змоченими в спиртових настоях квітів. Ця пахуча рідина маскувала неприємні запахи та освіжала. Оскільки її використовували саме під час ранкового туалету, суміш отримала назву eau de toilette. Король Людовик XIV особливо захоплювався такими есенціями й щодня вимагав нові унікальні запахи.
Різниця між видами парфумів
Сьогодні туалетна вода містить від 5 до 15 відсотків чистого ароматичного концентрату. Вона дарує легший і свіжіший шлейф, ніж класичні парфуми, тому ідеально пасує для щоденного використання та спекотного літа. Для порівняння парфумерія розрізняє кілька рівнів концентрації: чистий парфум містить до 40 відсотків і тримається понад добу, парфумована вода — близько 20 відсотків, а одеколон — до 5 відсотків і зникає найшвидше.
