«Я захищаю на фронті — значить, вдома ворогів немає»
31-річний ветеран з Хмельниччини Михайло Сворін під час боїв на Донбасі отримав важке поранення та втратив ногу й руку. Завдяки позитивному ставленню до життя боєць не лише адаптувався до нових реалій, а й планує повернутися до служби в ЗСУ.
До повномасштабного вторгнення Михайло працював у сфері безпеки дорожнього руху. Він не мав ілюзій щодо намірів росіян і, почувши про напад, одразу пішов до військкомату. Хоча спочатку його не взяли через відсутність досвіду строкової служби, у вересні 2024 року отримав повістку й став до лав 214-го окремого штурмового батальйону.
«Мотивація була проста: у мене є кохана дівчина, яка хоче прокидатися спокійно. Я захищаю на фронті — значить, вдома нікого з ворогів немає. І від цього я щасливий», — розповідає ветеран.
Унікальна риса: страх переборює сміхом
На фронті Михайло зізнається, що було страшно. Однак його особливість — перемагати страх сміхом — допомагала триматися. Побратими навіть підозрювали вживання наркотиків, доки не переконалися в протилежному.
У жовтні 2024 року в районі Степового на Донеччині під час бою боєць втратив руку від ворожої кулі, а згодом і ногу від уламків гранати та скиду дрона. Він відбивався автоматом, а коли зброя вийшла з ладу — виривав зубами чеки гранат і закидав ними ворога.
Після ампутації Михайло сприйняв усе з гумором: «Перша думка — я живий. Дитяча мрія стати Терминатором здійснилася». Зараз ветеран проходить реабілітацію, поруч із ним дружина, і він сподівається повернутися на службу після протезування.
