Війна в Сирії розпочалася як серія мирних демонстрацій проти авторитарного режиму Башара аль-Асада в 2011 році, але швидко переросла в один з найскладніших і найкривавіших конфліктів сучасності, де переплелися внутрішні суперечності, сектантські суперечки та геополітичні інтереси світових гравців. За понад тринадцять років протистояння загинули сотні тисяч людей, мільйони стали біженцями, а країна зазнала руйнувань, які порівнюють з наслідками світових воєн. Падіння режиму Асада в грудні 2024 року відкрило нову главу, сповнену надії на відбудову та водночас загроз рецидивів насильства. Сьогодні, в 2026 році, Сирія балансує між спробами національного примирення під керівництвом перехідного президента Ахмеда аш-Шараа та викликами сектантських зіткнень, економічної кризи та пошуку справедливості за минулі злочини.
У маленькому місті Дараа на півдні Сирії в березні 2011 року група підлітків намалювала на стіні графіті із закликом до свободи. Режимні сили відповіли арештами та тортурами. Ця іскра спалахнула по всій країні. Люди вийшли на вулиці з вимогами реформ, звільнення політв’язнів і припинення корупції. Влада відповіла силою — стріляниною по демонстрантах, масовими арештами. Протести, що починалися як мирні, перетворилися на збройне повстання. Дезертири з армії створили Вільну сирійську армію. Міста на кшталт Хомса та Алеппо стали епіцентрами опору.
Режим Башара аль-Асада, що успадкував владу від батька Хафеза, правив понад чотири десятиліття через страх і репресії. Економічні реформи 2000-х років збагатили вузьке коло наближених, а більшість населення страждала від безробіття та бідності. Посуха 2006–2011 років знищила врожаї, змусила селян перебиратися до міст, де інфраструктура тріщала. Соціальні мережі рознесли новини про арабські революції в Тунісі та Єгипті. Сирія, здавалося, теж прокинулася.
Ескалація та багатолика війна 2012–2014 років
До 2012 року конфлікт переріс у повноцінну громадянську війну. Урядові війська бомбили повстанські райони, використовували танки та артилерію проти власного населення. Повстанці захоплювали райони в Алеппо, Ідлібі, Дейр-ез-Зорі. З’явилися радикальні ісламістські групи. У 2013 році Ісламська держава (ІДІЛ) почала захоплювати території на сході, проголосивши халіфат. Хімічна атака в Східній Гуті в серпні 2013 року забрала життя понад 1400 людей — це стало одним із найжахливіших моментів війни. Режим звинувачували у застосуванні зарину, хоча сам Асад заперечував.
Сектантський вимір загострився. Більшість населення — суніти. Алавіти, до яких належала родина Асадів, становили еліту армії та спецслужб. Християни, друзи, курди та інші меншини опинилися між молотом і ковадлом. Багато хто боявся помсти з боку радикалів або репресій режиму. Міста перетворювалися на руїни: Хомс, колись «столицю революції», обстрілювали місяцями. Люди ховалися в підвалах, їли те, що знаходили. Діти втрачали школи, лікарні працювали без ліків та електрики.
Іноземні гравці та переломні битви
Конфлікт швидко став proxy-війною. Росія з 2015 року почала масовані авіаудари на підтримку Асада, врятувавши режим від краху. Іран надсилав радників, озброєння та шиїтські ополчення, зокрема «Хезболлу». Туреччина підтримувала помірковану опозицію та боролася проти курдських сил, побоюючись сепаратизму на своєму кордоні. США та коаліція бомбили ІДІЛ, допомагаючи курдським Сирійським демократичним силам (СДС). Катар, Саудівська Аравія та інші фінансували різні фракції.
У 2016 році урядові сили за підтримки Росії відбили східний Алеппо — місто, що стало символом страждань. У 2017–2019 роках коаліція та СДС звільнили Ракку та Дейр-ез-Зор від ІДІЛ. Туреччина провела операції на півночі проти курдів. Ідліб залишився останнім великим анклавом опозиції під контролем Хайят Тахрір аш-Шам (ХТШ) — групи, що еволюціонувала від зв’язків з «Аль-Каїдою» до більш прагматичної сили.
Палміра, древнє місто, кілька разів переходила з рук в руки. Бойовики ІДІЛ руйнували храми та статуї, нищачи світову спадщину. Російські та сирійські війська відвойовували її, але ціна була страшною — загиблі солдати, знищені села.
| Період | Ключові події | Вплив на країну та населення |
|---|---|---|
| 2011–2012 | Початок протестів у Дараа, формування Вільної сирійської армії, ескалація до громадянської війни | Тисячі загиблих, перші хвилі біженців, руйнування інфраструктури в Хомсі та Алеппо |
| 2013–2015 | Хімічні атаки, підйом ІДІЛ, перші іноземні інтервенції | Понад 200 тис. загиблих, мільйони переміщених, початок гуманітарної катастрофи |
| 2016–2020 | Російське втручання, звільнення Ракки та Алеппо, операції Туреччини | Режим Асада утримує більшість території, але країна розділена на зони впливу |
| 2024–2026 | Блискавичний наступ ХТШ, падіння Асада 8 грудня 2024, перехідний період | Нова влада, сектантське насильство 2025 року, часткове повернення біженців, економічна криза |
Дані на основі відкритих джерел, включаючи звіти правозахисних організацій та моніторингові центри.
Людська ціна: жертви, руїни та незламність
За оцінками різних джерел, загальна кількість загиблих перевищує 580 тисяч осіб, з них сотні тисяч — цивільні. Діти, жінки, лікарі, журналісти — ніхто не був у безпеці. Сирійська обсерваторія з прав людини та інші моніторингові групи фіксували масові вбивства, тортури в тюрмах, зґвалтування як зброю війни. Понад 65 тисяч людей зникли безвісти.
Мільйони покинули домівки. На піку кризи близько 6,7 мільйона внутрішньо переміщених та понад 6,6 мільйона біженців у Туреччині, Лівані, Йорданії, Європі. Багато сімей розпалися назавжди. Діти народжувалися в таборах, не знаючи батьківщини. Руйнування інфраструктури сягнули сотень мільярдів доларів. Школи, лікарні, дороги, електростанції — усе потребувало відбудови. Економіка впала в прірву, гіперінфляція знецінила сирійський фунт.
Але люди виживали. Волонтери організовували підпільні школи в підвалах Алеппо. Лікарі працювали в польових госпіталях під обстрілами. Художники малювали мурали надії на зруйнованих стінах. Сирія, колись колиска цивілізацій — Пальміра, Алеппо, Дамаск — стала символом стійкості та трагедії одночасно.
Грудень 2024: блискавичний крах режиму
У листопаді 2024 року сили ХТШ під проводом Ахмеда аш-Шараа почали стрімкий наступ з Ідліба. За лічені дні впав Алеппо, потім Хама, Хомс. Південні повстанці захопили Дар’а. 8 грудня 2024 року повстанці увійшли до Дамаска. Башар аль-Асад та його родина втекли до Москви, де отримали притулок. Багаторічна диктатура Баасистів, що правила з 1963 року, впала за лічені тижні. Багато хто називає це кінцем основної фази громадянської війни, хоча сутички тривали.
Нова влада оголосила про перехідний період. У березні 2025 року сформували тимчасовий уряд на чолі з Ахмедом аш-Шараа як перехідним президентом. Прийняли конституційну декларацію на п’ять років. Розпустили міліції, почали інтегрувати сили в єдину армію. Зустрічі з лідерами США, арабських країн, навіть візити до Кремля та Вашингтона показали прагнення легітимності.
2025–2026: нова Сирія між надією та небезпеками
Перехід виявився непростим. У березні 2025 року на узбережжі (Латакія, Тартус) спалахнули сутички з алавітськими формуваннями — загинуло понад тисячу людей. У липні 2025 року в провінції Сувейда на півдні насильство між урядовими силами, племенами та друзами забрало життя близько 1700 осіб за даними ООН — багато хто вважає це можливими воєнними злочинами. Сектантські страхи не зникли.
На північному сході СДС (курдські загони та союзники) вели переговори з новою владою. У січні 2026 року досягли угод про припинення вогню та інтеграцію деяких структур. Однак напруженість зберігається — Туреччина тисне, ІДІЛ намагається скористатися хаосом для повернення. Ізраїль проводить удари по об’єктах, які вважає загрозою, та утримує позиції в буферній зоні на Голанах. Росія зберігає бази в Тартусі та Хмеймімі, хоча й зменшила присутність у деяких районах.
Економіка в руїнах. Понад 90% населення живе за межею бідності. Продукти дорожчають, електрика та вода — дефіцит. Реконструкція потребує понад 200 мільярдів доларів. Попри це, з грудня 2024 року до середини 2026 року повернулося понад 1,5 мільйона біженців та близько 1,8 мільйона внутрішньо переміщених. Багато хто приїжджає до зруйнованих домівок, сподіваючись на краще. Гуманітарна допомога потрібна майже 16 мільйонам людей.
Цікаві факти про війну в Сирії
- Сирія — одна з найдавніших населених територій світу; міста Дамаск та Алеппо входять до числа найстаріших безперервно заселених міст планети, а Пальміра була жемчужиною античності, поки бойовики ІДІЛ не зруйнували частину її пам’яток.
- У 2013–2018 роках задокументовано десятки хімічних атак, переважно із застосуванням хлору та зарину — це наймасштабніше використання хімічної зброї у XXI столітті.
- Соціальні мережі та YouTube стали головною зброєю протестувальників у 2011 році — саме відео з Дараа та Хомса розлетілися світом і привернули увагу міжнародної спільноти.
- ХТШ, що очолила наступ 2024 року, походить від угруповання, пов’язаного з «Аль-Каїдою», але за роки в Ідлібі трансформувалася в більш прагматичну силу, яка шукає міжнародного визнання та економічної допомоги.
- Станом на 2026 рік понад 1,5 мільйона біженців та майже 1,8 мільйона внутрішньо переміщених уже повернулися додому, однак майже 9 мільйонів сиріїв усе ще живуть у стані переміщення, а 90% населення країни перебуває за межею бідності.
- Війна знищила або пошкодила понад третину лікарень та шкіл Сирії; багато дітей втратили роки освіти, а медики працювали в умовах, коли операції проводили при світлі телефонів.
Сирійці продовжують жити, мріяти та боротися. Деякі повертаються до зруйнованих кварталів і починають з нуля. Інші шукають справедливості через суди над колишніми чиновниками режиму — перші процеси вже стартували. Нова влада обіцяє діалог, але реальність показує: шлях до єдиної, мирної Сирії буде довгим і тернистим. Кожне місто, кожна сім’я, кожна надія — це частинка мозаїки, яку ще належить скласти.
