Партія «Альтернатива для Німеччини», або AfD, виникла як гостра реакція на економічні потрясіння єврокризи й швидко перетворилася на потужну політичну силу, яка розколює німецьке суспільство. Сьогодні, у березні 2026 року, вона очолює або ділить перше місце в національних рейтингах з результатами близько 26%, випереджаючи навіть блок ХДС/ХСС. Визнана Федеральним відомством з охорони конституції правоекстремістською ще у травні 2025-го, AfD продовжує набирати обертів, пропонуючи радикальні рішення — від масових депортацій до припинення допомоги Україні.
Ця еволюція від скромної євроскептичної групи до ультраправої машини пояснює її привабливість для тих, хто втомився від традиційної політики. Для початківців AfD — це просто партія, яка обіцяє «повернути Німеччину німцям». Для просунутих — це складний феномен, де популізм переплітається з націоналізмом, а проросійські настрої стають інструментом впливу. Її успіх відображає глибокі тріщини в німецькому суспільстві: міграційна криза, енергетичні проблеми та втома від європейської солідарності.
Партія не просто набирає голоси — вона переписує правила гри в Європі, змушуючи навіть центристів запозичувати її риторику. У 2026-му, коли попереду низка земельних виборів, AfD може вперше взяти реальну владу в східних землях, а її позиції щодо Росії та імміграції безпосередньо впливають на долю українських біженців і майбутню підтримку Києва.
Історія створення та радикалізації
Усе почалося 6 лютого 2013 року в маленькій залі в Оберурзелі. Економіст Бернд Луке, професор із Гамбурга й колишній член ХДС, разом із журналістом Конрадом Адамом і політиком Александером Гауландом заснували партію як відповідь на політику Ангели Меркель. Тоді гасло було простим: «Альтернатива безальтернативній політиці» — критика порятунку єврозони коштом німецьких платників податків. На перших виборах 2013-го AfD набрала 4,7% і не пройшла до Бундестагу, але вже розколола консервативний табір.
Після міграційної кризи 2015 року все змінилося. Луке пішов, Фрауке Петрі спробувала стримати радикалів, але програла. Партія перейшла до жорсткої антиімміграційної риторики. 2017-й приніс 12,6% і 94 місця в парламенті — перший серйозний прорив. До 2021-го підтримка трохи впала до 10,3%, але війна в Україні стала новим каталізатором. У 2024–2025 роках AfD уже відкрито вимагала припинення санкцій проти Росії та відновлення «Північного потоку». Дострокові вибори 23 лютого 2025-го подарували 20,8% і друге місце — найкращий результат в історії. Сьогодні, у 2026-му, партія міцно тримається на хвилі невдоволення, особливо на сході країни, де її підтримка сягає 34–40% у деяких регіонах.
Ця еволюція нагадує бурхливу річку: спочатку спокійний потік критики євро, а потім стрімкий потік націоналізму, який затоплює традиційні береги. Кожен розкол — від уходу помірних економістів до приходу східнонімецьких радикалів — робив AfD жорсткішою й ближчою до звичайних німців, які відчувають, що їхню країну «віддали» мігрантам і Брюсселю.
Ідеологія та політична програма
AfD — це суміш націонал-консерватизму, правого популізму та волькіш-націоналізму. Основний меседж простий і потужний: Німеччина для німців. Партія вимагає радикального обмеження притулку, масової «рееміграції» (депортацій) і заборони будівництва мінаретів. Іслам, за їхніми словами, «не є частиною Німеччини» — це не просто гасло, а ціла доктрина, яка включає контроль над фінансуванням мечетей і державну цензуру імамів.
Економічно AfD стартувала як ліберали, але зараз поєднує протекціонізм для малого бізнесу з вимогою скасувати євро й повернути марку. Вони проти «зеленої» енергетики, кліматичних угод і Energiewende — натомість пропонують відновити вугілля й атом. Зовнішня політика — найгостріша частина: вихід із ЄС (Dexit), розпуск єврозони, припинення санкцій проти Росії та швидкі переговори з Москвою щодо України. AfD бачить у Бісмарку взірець — «реальна політика» без ідеалізму.
Програма вражає деталями:
- Повна заборона на одностатеві шлюби (замість них — цивільні союзи).
- Обмеження абортів і традиційні гендерні ролі.
- Перегляд Женевської конвенції про біженців.
- Зменшення допомоги бідним країнам на користь внутрішніх інвестицій.
Для новачків це звучить як «здоровий глузд». Для досвідчених аналітиків — це класичний популізм, який експлуатує страх і втомленість, пропонуючи прості відповіді на складні питання.
Керівництво та ключові фігури
Сьогодні партію ведуть двоє співголів, чиї біографії — як дзеркало внутрішніх суперечностей AfD. Тіно Хрупалла, східнонімецький підприємець і колишній слюсар, уособлює «народний» образ: простий, жорсткий, з акцентом на соціальні питання. Аліса Вайдель — зовсім інша історія. Народжена 1979 року, економістка з досвідом у Goldman Sachs і Credit Suisse, відкрита лесбійка в партнерстві зі шрі-ланкійкою, мати двох дітей. Вона — кандидатка в канцлери 2025-го, майстер дебатів, яка поєднує радикальні погляди з буржуазним шармом.
Радикальне крило представляє Бйорн Гьокке в Тюрингії — його неодноразово штрафували за висловлювання в стилі нацистської епохи. Колишні лідери, як Бернд Луке чи Фрауке Петрі, давно пішли, звинувачуючи партію в радикалізації. Сьогоднішнє керівництво тримається на балансі: помірна риторика для Заходу й жорстка — для Сходу.
Електоральні успіхи та поточні рейтинги
AfD пройшла шлях від маргінесу до головної опозиційної сили. Ось як виглядає динаміка на федеральному рівні:
| Рік | Відсоток голосів | Місце | Місця в Бундестазі |
|---|---|---|---|
| 2013 | 4,7% | Не пройшла | 0 |
| 2017 | 12,6% | 3-є | 94 |
| 2021 | 10,3% | 5-те | 83 |
| 2025 | 20,8% | 2-ге | 152 |
(Джерело: дані Вікіпедії та офіційних підсумків виборів). У 2026-му опитування INSA та Trendbarometer показують стабільні 24–27%, а в східних землях — ще вище. На недавніх земельних виборах у Баден-Вюртемберзі AfD майже подвоїла результат до 18,8%. Це не просто цифри — це сигнал, що «брандмауер» (стіна проти співпраці з AfD) тріщить.
Скандали, екстремізм та зовнішні зв’язки
2 травня 2025 року Федеральне відомство з охорони конституції офіційно визнало AfD «підтвердженою правоекстремістською» організацією. Це відкрило двері для посиленого спостереження, обшуків і навіть можливих заборон на фінансування. Партія подала до суду, і класифікацію тимчасово призупинили, але ярлик залишився. Скандали не припиняються: підозри в зборі секретних даних про НАТО для Росії, зв’язки з китайськими шпигунами через помічників євродепутатів, внутрішні розколи й навіть смерті кандидатів перед виборами.
Аліса Вайдель у січні 2026-го відкрито вимагала повернення фінансової допомоги Україні й компенсації за «Північний потік». Тіно Хрупалла заявляв, що «Росія перемогла» у війні. Такі позиції не випадкові — вони резонують з частиною німецького суспільства, яке втомилося від витрат.
Вплив на Україну та німецьке суспільство
Для українців AfD — це реальна загроза. Партія обіцяє припинити військову допомогу, скасувати санкції й навіть визнати «реальність» на фронті. Українські біженці вже стали мішенню: AfD вимагає скоротити виплати й посилити депортації. У східних землях, де партія найсильніша, місцеві політики вже говорять про «перевантаження» системою.
У Німеччині AfD розколює суспільство. Її підтримка серед молоді (до 21% у 18–24 роки) і робітників зростає, бо партія говорить про «зраду еліт». Але «брандмауер» тримається — жодна велика партія не хоче коаліції. Це створює парадокс: AfD популярна, але ізольована. У 2026-му, з наближенням земельних виборів у Саксонії-Ангальт і Мекленбурзі, питання влади може стати критичним.
Цікаві факти
* Назва партії — іронічна відповідь на слова Меркель «немає альтернативи» політиці євро.
* Аліса Вайдель — одна з небагатьох відкритих ЛГБТ-лідерок в ультраправому русі Європи, що робить партію унікальною.
* У 2014 році представники AfD проводили консультації в російському посольстві щодо санкцій — ще до анексії Криму.
* Партія має найвищу підтримку серед чоловіків без вищої освіти на сході, де економічні проблеми перетинаються з історичною травмою.
* Навіть після ярлика «екстремістської» AfD продовжує рости: скандали лише консолідують її базу.
AfD — це не просто партія. Це дзеркало, в якому Німеччина бачить свої страхи, втомленість і бажання змін. Чи вдасться їй прорвати «брандмауер» і взяти владу — покаже 2026-й. Але вже зараз її голос лунає голосніше за будь-коли, змушуючи всю Європу прислухатися.
