Наступ на Суми: що насправді відбувається на півночі Сумщини у 2026 році

Наступ на Суми, який російська пропаганда подає як потужний прорив, насправді є серією обмежених прикордонних дій, що тривають з початку 2025 року. Російські війська зайняли кілька десятків квадратних кілометрів у прикордонних громадах Хотінській, Юнаківській та Краснопільській, але до обласного центру залишається ще 20–35 кілометрів залежно від ділянки. Українські підрозділи тримають оборону, використовуючи дрони та точкові удари, а спроби ворога розширити зону контролю наштовхуються на жорсткий опір.

Головна мета цих операцій — створення буферної зони вздовж кордону, щоб ускладнити українські дії в бік Курщини. Масштабного наступу з накопиченням великих сил на Сумському напрямку наразі не фіксується. Натомість ворог тисне малими групами, застосовує дрони та намагається проникати через складний рельєф, зокрема ліси та навіть пошкоджені газопроводи.

Українська оборона демонструє високу адаптивність. Спеціалізовані підрозділи розвідки та безпілотних систем виявляють підготовку противника заздалегідь, а місцеві бригади знищують штурмові групи ще на підході. Ситуація залишається напруженою, але контрольованого прориву до Сум не відбувається.

Історичний фон: як Сумщина знову опинилася на вістрі

Після відбиття першого російського удару взимку 2022 року лінія фронту на Сумщині стабілізувалася на кордоні. Регіон став тиловою зоною, де люди поверталися до звичайного життя, відбудовували школи та ферми. Усе змінилося після української операції в Курській області восени 2024 року. Росія, повернувши контроль над своєю територією, вирішила створити «санітарну зону» на українському боці.

На початку січня 2025 року російські підрозділи перетнули кордон поблизу сіл Басівка та Новеньке. Протягом весни вони закріпилися в кількох прикордонних населених пунктах, а до літа 2025 року з’явилися перші «сірі зони». Глибина просування тоді сягала кількох кілометрів. Українське командування фіксувало спроби розширити плацдарм, але масового наступу не допустило.

Хронологія ключових етапів 2025–2026 років

Події розвивалися нерівномірно. Російські сили чергували штурми малими групами з періодами відносного затишшя, коли зосереджувалися на логістиці та підготовці нових напрямків.

• Січень–лютий 2025: перші перетини кордону, поява «сірих зон» біля Басівки та Новенького.
• Квітень–травень 2025: закріплення в районі Локні та Юнаківки, просування до Кіндратівки.
• Літо–осінь 2025: спроби вийти на підступи до Хотіні та Писарівки, активізація дронових атак.
• Грудень 2025 – січень 2026: нові інфільтрації біля Грабовського, розширення контролю на 10–12 квадратних кілометрів.
• Лютий 2026: масована спроба проникнення через газопровід, відбита українськими силами.
• Весна 2026: просування на кілька квадратних кілометрів біля Таратутиного та Проходів, тиск на лісові масиви.
• Червень–липень 2026: обмежені інфільтрації без значних територіальних змін, постійні дронові та артилерійські удари.

Станом на липень 2026 року загальна площа під російським контролем у Сумській області оцінюється в межах 200–300 квадратних кілометрів — менше одного відсотка території області.

Тактика ворога та українська протидія

Російське командування робить ставку на малі штурмові групи по 5–15 осіб, які намагаються просочитися між українськими позиціями. Така тактика дозволяє економити сили, але призводить до високих втрат при виявленні. Окремі підрозділи, зокрема елементи 106-ї десантно-штурмової дивізії та 34-ї мотострілецької бригади, використовують нічний час і складний рельєф.

Особливої уваги заслуговує спроба використати пошкоджені газопроводи діаметром близько 1,4 метра. У лютому 2026 року російська штурмова група намагалася пройти підземним маршрутом, щоб вийти в тил. Українська розвідка, зокрема 425-й окремий батальйон безпілотних систем «Очі», заздалегідь виявила підготовку. На виході з труби групу зустріли вогнем — 22 окупанти були знищені, частина потрапила в полон. Подібні спроби повторювалися й раніше, але жодна не принесла стратегічного успіху.

Ще один напрямок — просування до лісових масивів на північний захід від Сум. Густі ліси з глибокими ярами ускладнюють роботу дронів та артилерії, тому росіяни намагаються закріпитися там, щоб створити плацдарм для подальших дій. Українські командири зазначають: перенесення бойових дій у ліс суттєво ускладнює оборону, але поки що ворог не зміг там закріпитися надовго.

Українська сторона відповідає технологічною перевагою. Батальйон «Очі» спеціалізується на дальній розвідці — оператори фіксують навіть дрібні зміни на місцевості за десятки кілометрів. Дрони типу Backfire здатні доставляти боєприпаси на відстань до 200 кілометрів. Поєднання розвідки та точкових ударів дозволяє знищувати логістику та командні пункти противника ще до того, як він розгорне атаку.

Чому Суми залишаються поза зоною безпосереднього захоплення

Місто Суми розташоване на відстані, яку російським підрозділам ще потрібно подолати. Навіть у найближчих точках просування ворог перебуває за 20–25 кілометрів. Для повноцінного штурму обласного центру потрібні десятки тисяч військових, важка техніка та надійне тилове забезпечення — усього цього на Сумському напрямку наразі немає.

Російське угруповання «Сєвєр» розтягнуте вздовж сотень кілометрів кордону. Більшість підрозділів виконують функцію стримування, а не наступу. Пропагандистські заяви про «наступ на Суми» переважно слугують інформаційній війні — для деморалізації населення та створення враження неминучості.

Українські сили тримають міцну оборону. Постійні ротації, посилення дронових підрозділів та взаємодія з артилерійськими розрахунками дозволяють відбивати більшість спроб просування. Навіть коли росіянам вдається зайняти якусь висоту чи лісосмугу, українські контрудари часто повертають позиції.

Гуманітарний вимір та життя прикордоння

Мешканці прикордонних сіл уже понад рік живуть у стані постійної тривоги. Багато родин евакуювалися, школи та лікарні працюють у посиленому режимі. Обстріли дронами та артилерією пошкоджують цивільну інфраструктуру — газопроводи, електромережі, житлові будинки. Водночас люди продовжують займатися господарством, де це можливо, і підтримують захисників.

Сумщина завжди була регіоном із сильними традиціями та природною красою — ліси, річки, історичні пам’ятки. Сьогодні ця краса стала частиною фронтового ландшафту, де кожне дерево може приховувати позицію, а кожен пагорб — точку спостереження. Місцеві громади демонструють надзвичайну стійкість, організовуючи волонтерські хаби та допомагаючи військовим.

Цікаві факти про наступ на Сумщину

Ситуація на Сумському напрямку залишається динамічною. Ворог продовжує тиснути, шукаючи слабкі місця, а українські захисники вдосконалюють тактику та технології. Найближчі місяці покажуть, чи вдасться росіянам досягти бодай тактичних успіхів у лісах чи вдасться їм лише підтримувати постійний тиск без реального прориву.