Петро Гулак-Артемовський постає як одна з найяскравіших і найконтрастніших постатей українського культурного відродження першої половини XIX століття. Син сільського священика з Черкащини, він зумів пройти шлях від викладача в польських панських маєтках до ректора Харківського університету, водночас заклавши міцні підвалини нової української байки та перших романтичних балад. Його твори, сповнені живого народного слова, гострої іронії та щирого співчуття до скривджених, не просто розважали — вони викривали вади кріпосницького ладу й доводили, що українська мова здатна бути потужним інструментом сатири, інтелектуальної гри та національного самоусвідомлення.
У добу, коли українське слово часто сприймали як «мужицьку говірку», а серйозну літературу писали переважно російською, Гулак-Артемовський свідомо обрав рідну мову для найгостріших своїх творів. Він став мостом між бурлескною традицією Івана Котляревського та пізнішим романтизмом і реалізмом, збагативши літературну палітру новими жанрами й стилями. Його спадщина — це не лише художні тексти, а й приклад того, як особиста стійкість, академічна кар’єра та творчість можуть переплітатися в служінні культурі.
Сьогодні, коли механізми влади, приниження й опору знову стають актуальними, байки й балади Гулака-Артемовського звучать напрочуд сучасно. Вони нагадують, що сміх і правда можуть бути формою тихого, але дієвого спротиву, а українське слово — живою силою, здатною зберігати гідність навіть у найважчі часи.
Ранні роки та формування характеру
Петро Петрович Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790 року в містечку Городище на Черкащині в родині священика. Походив із давнього козацько-старшинського роду, який згодом отримав дворянство. Подвійне прізвище, за власними спогадами письменника, велося від предка Івана Гулака з села Артемівське, якого за вдачу прозвали «Гулякою». Батько, Петро Патрикійович, служив у церкві Покрови, мав невеликий хутір і прагнув дати синові освіту.
Хлопець отримав ґрунтовну домашню освіту, а згодом навчався в Київській духовній академії. Проте повного курсу не завершив. Замість церковної кар’єри обрав шлях учителя. У 1813 році він почав викладати в приватних пансіонах Бerdичева та в родинах заможних польських землевласників. Це дало йому можливість глибше пізнати польську мову й культуру, а також відчути соціальні контрасти тогочасного життя.
Особиста драма стала важливим чинником формування його світогляду. Юний Гулак-Артемовський закохався в дівчину з київської родини. Батьки нареченої категорично виступили проти шлюбу з сином священика. Дівчину замкнули, і вона незабаром померла від сухот. Ця втрата глибоко поранила поета. Пізніше в епіграфі до однієї з байок він напише слова, що стали своєрідним ключем до його натури: «Бажаючи плакати, я смішу інших». Біль перетворився на іронію та гумор, які стали його зброєю в літературі.
Академічний шлях: від вільного слухача до ректора Харківського університету
У 1817 році Гулак-Артемовський переїхав до Харкова. Він вступив вільним слухачем на словесне відділення філософського факультету Харківського університету. Завдяки підтримці графа Потоцького почав викладати польську мову, а згодом — французьку в Харківському інституті шляхетних дівчат. З 1820 року читав курси історії, географії та статистики.
1821 року він захистив магістерську дисертацію «Про користь історії взагалі і переважно вітчизняної та про спосіб викладання останньої». Це стало важливим етапом. Поступово він обіймав посади ад’юнкта, екстраординарного, а з 1828 року — ординарного професора. Викладав російську історію, загальну історію, російську словесність, слов’янські мови та естетику. У 1841–1849 роках обіймав посаду ректора університету. 1843 року отримав чин дійсного статського радника.
Його викладацька діяльність вражала широтою. Він не просто передавав знання — формував у студентів критичне мислення та інтерес до вітчизняної історії. Паралельно підтримував зв’язки з колом харківських романтиків, дружив із Григорієм Квіткою-Основ’яненком, Р. Гонорським та Є. Філомафітським. Цей період став часом активної літературної та наукової праці.
Творчий доробок: байки, балади та переклади
Гулак-Артемовський почав друкуватися в журналі «Украинский вестник» ще з 1817 року. Спочатку — переклади з французької, польської, німецької та античних авторів. Проте справжню славу принесли оригінальні твори українською мовою.
Найвідомішою стала байка-казка «Пан та Собака» (1818). Вона ґрунтувалася на сюжеті польського поета Ігнація Красіцького, але Гулак-Артемовський створив цілком оригінальний, яскраво національний твір. Ніч у селі, п’яний або роздратований пан жорстоко карає собаку Рябка за нібито провину. Через діалог і монолог тварини розкривається вся несправедливість кріпосницьких відносин: собака уособлює безправного селянина, а пан — свавілля влади. Твір пронизаний живим розмовним мовленням, народними приказками, динамічними сценами та несподіваним поворотом. Це не просто моралізаторська байка — це гостра соціальна сатира, що викриває ставлення до людини як до худоби.
Інші байки 1819–1827 років — «Солопій та Хівря», «Тюхтій та Чванько», «Дурень і Розумний», «Цікавий і Мовчун», «Батько та Син», «Рибка», «Дві пташки в клітці» — торкаються вад людської натури: лінощів, пихи, цікавості, сімейних конфліктів. Багато з них мають соціальний підтекст, висміюють паразитизм і несправедливість.
Гулак-Артемовський увів в українську літературу жанр романтичної балади. «Рибалка» та «Твардовський» поєднують фольклорні мотиви, ліричність і драматичну напругу. У баладах оживають народні уявлення про кохання, потойбічне, силу почуттів.
Письменник також активно перекладав і писав російською. Проте саме українські твори стали його справжнім внеском у формування національної літературної мови — живої, соковитої, здатної передавати і сатиру, і ніжність.
Особисте життя: контрасти долі та відхід від літератури
Гулак-Артемовський був одружений двічі. Перша дружина — француженка Луїза — померла невдовзі після весілля, залишивши двох синів. Друга — Єлизавета Федорівна Панютіна — народила одинадцятеро дітей. Шлюб був щасливим, поет глибоко прив’язаний до дружини. Проте численні пологи підірвали її здоров’я; вона пережила період втрати пам’яті, але згодом одужала.
З кінця 1820-х років активна літературна діяльність поступово згасала. На це вплинули службові обов’язки, сімейні турботи та, можливо, цензурні реалії. Гулак-Артемовський зосередився на університетській роботі. За життя він не видав жодної збірки — окремі твори розсіяні по журналах. Перше повне зібрання українських віршів з’явилося вже після його смерті.
Помер письменник 13 жовтня 1865 року в Харкові під час ранкового богослужіння. Похований на Першому міському кладовищі (нині Молодіжний парк).
Спадщина та значення для української культури
Гулак-Артемовський заклав основи нової української байки, дав перші зразки романтичної балади, збагатив літературну мову й показав приклад віртуозного володіння словом. Його твори стали частиною шкільної програми, а ім’я — символом того, як навіть у найскладніших умовах можна творити українською і залишатися вірним собі.
Особливо цінним є його приклад використання гумору як форми спротиву. У часи, коли відкрита критика влади була небезпечною, алегорична байка дозволяла говорити правду. Цей підхід залишається актуальним і сьогодні: сміх і іронія допомагають зберігати гідність і не втрачати здатності бачити абсурд.
Його племінник — відомий композитор і співак Семен Гулак-Артемовський, автор опери «Запорожець за Дунаєм». Таким чином, рід Гулаків-Артемовських дав українській культурі одразу двох класиків у різних мистецтвах.
Творчість Гулака-Артемовського — це живий місток між минулим і сучасністю. Вона вчить бачити соціальні вади, цінувати народне слово та не боятися поєднувати глибоку думку з яскравою формою.
Цікаві факти про Петра Гулака-Артемовського
- Особиста трагедія як джерело гумору. Після смерті коханої дівчини поет сформулював свій життєвий принцип в епіграфі: «Бажаючи плакати, я смішу інших». Цей контраст болю й іронії став характерною рисою його байок.
- Ректор і байкар одночасно. Обіймаючи посаду ректора Харківського університету, він уже майже не писав нових літературних творів — кар’єра та сім’я взяли гору над літературою.
- Дядько знаменитого композитора. Племінник Петра — Семен Гулак-Артемовський — автор першої української опери «Запорожець за Дунаєм». Рід дав культурі одразу двох видатних митців.
- Перший український романтичний баладист. Саме Гулак-Артемовський увів жанр романтичної балади в українську літературу, поєднавши фольклорні мотиви з європейськими впливами.
- Багатодітний батько. Від другого шлюбу мав одинадцятеро дітей. Дружина після важких пологів тимчасово втратила пам’ять, але одужала, і поет зберігав до неї глибоку прихильність усе життя.
- Дисертація про історію. Його магістерська робота була присвячена користі та методиці викладання історії — тема, яку він активно розвивав як професор.
- Писав і російською. Окрім українських творів, активно перекладав і писав російською, залишаючись при цьому свідомим українським митцем.
- Поховання в Харкові. Могила розташована на території сучасного Молодіжного парку — місця, де досі вшановують пам’ять видатного ректора й поета.
Основні твори Петра Гулака-Артемовського
| Рік | Назва твору | Жанр | Ключова тема / особливість |
|---|---|---|---|
| 1818 | «Пан та Собака» | Байка-казка | Гостра сатира на кріпосництво, образи пана й собаки-Рябка як алегорія влади й безправ’я |
| 1819 | «Солопій та Хівря» | Байка | Соціально-побутова сатира, критика лінощів та пихи |
| 1820 | «Дурень і Розумний», «Цікавий і Мовчун» | Байки-приказки | Морально-етичні уроки, засновані на польських зразках, але з українським колоритом |
| 1827 | «Рибалка» | Романтична балада | Перша українська романтична балада; мотиви кохання, фольклору та потойбіччя |
| 1827 | «Батько та Син», «Рибка» | Байки | Сімейні та соціальні конфлікти, тонка психологія персонажів |
Дані про твори узагальнено на основі публікацій у журналі «Украинский вестник» та пізніших видань. Джерела: матеріали Українського інституту національної пам’яті та літературознавчі дослідження.
Гулак-Артемовський залишив по собі не просто тексти — він залишив приклад того, як можна бути водночас глибоким ученим, відданим родиною людиною та сміливим митцем, який не боявся говорити правду навіть крізь усмішку. Його слово досі живе — у шкільних підручниках, у пам’яті нащадків і в тих, хто шукає в літературі не лише красу, а й силу.
