Прип’ять, колись популярний туристичний об’єкт, нині перетворилася на військову зону з численними зруйнованими будівлями після окупації російськими військами. Місто нагадує ліс із радянськими багатоповерхівками, де природа відродилася без присутності людей. Тварини вільно бродять територією.
Цього року Чорнобильській катастрофі виповнюється 40 років. До повномасштабного вторгнення зона відчуження поступово ставала комерційно-туристичним об’єктом. Туристів приваблював серіал 2019 року від Крейга Мейзіна та Югана Ренка. У Чорнобилі працювали науковці, а в зоні нелегально блукали сталкери.
Велика війна все змінила. Російські сили окопалися в Рудому лісі, розграбували наукове обладнання в Чорнобилі та по всій зоні. Окупація тривала лише місяць. Нині Прип’ять уже не єдиний привид в Україні: до неї приєдналися Бахмут, Вугледар, Покровськ та десятки інших зруйнованих населених пунктів.
Катастрофа Чорнобиля не стала меншою. Та порівняно з війною зона ЧАЕС нині – тихий музей просто неба. Журналісти відвідали Прип’ять під час прес-туру, організованого Державним агентством з управління зоною відчуження, напередодні 40-річчя трагедії.
Як зустрічає Прип’ять
Зона лишається переважно військовим об’єктом. Дорога від КПП “Дитятки” до Прип’яті повз Чорнобиль та ЧАЕС кишить тваринами: коні Пржевальського, олені, зайці. За 40 років екосистема зони відновилася без втручання людей.
Природа панує скрізь. Центральна площа та парк розваг заростають. Знамените колесо огляду стоїть непорушно. Фото з зони заполонили медіа перед війною, знищивши містичність місця. Кіношна Прип’ять із серіалу “Чорнобиль” не схожа на реальність.
Прип’ять – типовий радянський атомоград. Будинки зводили за стандартними проектами: лише три київські серії на вулиці Лесі Українки та проспекті Будівельників. Решта – регіональні та російські. Подібні стоять у Славутичі, Вараші, Нетішині, Південноукраїнську, Енергодарі, Щолкіно, Вишгороді, Ладижині.
Стан міста та найтемніші куточки
Холодна зима 2026 року посилила руйнування. Перша школа зруйнована, третя протікає. Палац культури “Енергетик” засипаний сміттям, уламками скла та гіпсу. Збереглися рештки радянських розписів. Мозаїки прикрашають пошту, будинки з гаслами на кшталт “Хай буде атом робітником, а не солдатом”.
У третій школі на вулиці Спортивній розкидані підручники з пропагандою, сторінки про Леніна, зошити. Басейн “Лазурний” прогнив: паркет, сходи, порожня чаша. Житлові будинки здаються охайними здаля, але зблизька руйнуються. Місто перетворилося на ліс із коробками багатоповерхівок. Птахи співають, соколі ширяють, мозаїчний Прометей визирає з гілок.
Найсильніше вражає центральна площа: готель “Полісся”, колонада, палац культури, ресторан, універсам, висотки з гербами, рожевий будинок “Райдуга”. Універсам – апокаліптичний: величезний зал із кахлями, вивісками “Тваринні жири”, металевими візками. Радянська торгівля оживає в кошмарі.
Радіація досі становить загрозу. Та порівняно з війною – це дрібниця. Захід сонця над Прип’яттю нагадує про вічну тишу.
