31-річний Михайло Сворін з Хмельниччини служив у 214-му окремому штурмовому батальйоні. Під час запеклих боїв на Донеччині в жовтні 2024 року він отримав важкі поранення й втратив руку та ногу. Ветеран розповів, як сміх допомагав йому долати страх, а в критичний момент він виривав чеку гранат зубами.
Мотивація та шлях на фронт
До повномасштабного вторгнення Сворін працював у сфері безпеки дорожнього руху. Він давно вважав, що Росія може напасти. У вересні 2024 року отримав повістку й пішов до військкомату. «Я захищаю на фронті — значить, вдома ворогів немає. І від цього я щасливий», — пояснив боєць. Його кохана попереджала, що не залишиться з військовим, та згодом стала дружиною і підтримувала після поранення.
Бій під Степовим та реабілітація
У районі селища Степове на Донеччині Сворін вийшов з бліндажа, побачив росіянина й зав’язався бій. Автоматна черга пошкодила руку, уламки гранати влучили в товаришів. Чоловік передав зброю, а коли автомати вийшли з ладу, став закидати ворога гранатами, вириваючи чеку зубами. «Ну, як у якомусь бойовику», — іронізував він. Через два дні евакуювали. Лікарі ампутували кінцівки. «Перша думка, що я живий. Без руки, без ноги, але ж живий!» — згадує Сворін. Тепер він проходить реабілітацію й планує повернутися до служби після протезування. «Реабілітація — це той самий штурм, тільки ворог тепер — наші біль, зневіра та втома», — написав ветеран.
