Софія ротару де зараз

Софія Ротару наразі мешкає в Україні, у розкішному будинку під Києвом, у елітному районі неподалік Конча-Заспи чи П’ятихаток, разом із сином Русланом та його родиною. Легендарна співачка, якій виповнилося 78 років, уникає публічності з початку повномасштабної війни, але час від часу нагадує про себе символічними постами в Instagram – як-от зворушливе фото зруйнованої вулиці, де серед руїн проростають синьо-жовті квіти до четвертої річниці агресії. Її будні сповнені спокою, сімейного тепла та тихої гордості за українську землю, де вона народилася і прославилася.

Життя Софі Ротару сьогодні – це не блиск софітів, а затишок родинного гнізда, де вона ділить час між онуками, спогадами про хіти та допомогою нужденним. Чутки про втечу до Італії чи США розвіяні рідними: сестра Ауріка чітко заявила, що Софія залишається в Києві, хвилюючись за країну нарівні з усіма. Станом на лютий 2026 року, Ротару – символ стійкості, який обрав тишу, але не мовчанку.

Село Маршинці на Буковині, де 7 серпня 1947 року з’явилася на світ Софія Михайлівна Ротар (пізніше Ротару), досі пахне виноградом і народними піснями. Батько, ветеран Другої світової, бригадир виноградарів, і мати, яка вчила дітей румунською, створили атмосферу, де музика лунала щодня. Старша сестра Зінаїда, сліпа від дитячого тифу, але з абсолютним слухом, стала першим вчителем – її голоси впліталися в мелодії, які Софія запам’ятовувала назавжди. Ці корені, просякнуті буковинським колоритом, визначили долю: ще школяркою вона виграла районний конкурс самодіяльності 1962 року, а за рік – обласний і республіканський.

Чернівецьке музичне училище, де Софія вивчала диригентсько-хорове відділення, стало трампліном. Викладаючи теорію музики, вона вже мріяла про велику сцену. У 1968-му – золота медаль на Всесвітньому фестивалі молоді в Софії, а 1971-го – роль у фільмі “Червона рута” з піснею Володимира Івасюка, яка вибухнула серця мільйонів. Цей трек, з його ліричною тугою і буковинським шармом, прорвав кордони радянської естради, зробивши Ротару зіркою.

Злети кар’єри: мелодії, що зачарували світ

Ансамбль “Червона рута”, де художнім керівником став майбутній чоловік Анатолій Євдокименко, став її бойовим конем. Переїзд до Ялти 1975-го через скандал з батьком (виключили з партії за Старого Нового року!) розкрив нові горизонти. Перша премія на “Золотому Орфеї” в Болгарії 1973-го, друга – у Сопоті 1974-го, тури Європою: Польща, Югославія, НДР. Ротару перша серед радянських співачок ввела речитатив і ритм-комп’ютер, зламавши шаблони.

Її голос – оксамитовий тенор з металевим відтінком – звучав у 500 піснях мовами світу: від української “Хуторянки” до російської “Лаванди”, болгарської “Моят град”, італійської “Luna”. Фестивалі “Пісня року” – рекорд: 92 виступи з 1973 по 2021-й. Після розпаду СРСР – сольні альбоми на Sony BMG, Warner, власна студія в Ялті. Навіть у 70+ вона дуетувала з ТНМК і Басковим, доводячи: вік – не перепона для емоцій.

Щоб уявити масштаб, погляньте на ключові альбоми – вони як мапа її душі, від фольклору до поп-року.

Джерело: uk.wikipedia.org. Ці платівки не просто музика – вони саундтреки епох: перша любов, розлуки, надія. Ротару еволюціонувала від естради до репу, тримаючи публіку в полоні чотирма октавами голосу.

Особисте життя: кохання, що болить і гріє

Шлюб з Анатолієм Євдокименком 1968-го – як пісня: пристрасний, творчий союз. Він продюсував, вона сяяла, син Руслан народився 1970-го. Трагедія 2002-го – інсульт забрав Анатолія, Софія скасувала концерти, поринула в жалобу. Руслан, музичний продюсер, взяв естафету: керує “Villa Sofia” в Ялті (будинок XIX століття з SPA і баром), живе з дружиною Світланою під Києвом. Онуки – Анатолій (DJ SHMN у Європі), Софія-молодша (модель у США) – її радість, хоч війна розкидала родину.

Сестри – Ауріка (співачка в Києві), Лідія (Чернівці), брати в Маршинцях – опора. Софія бореться з астмою, але дух міцний: роздає пенсію на лікування дітей, допомагає онкохворим медикаментами. Родина – її фортеця, де любов перемагає втому.

Де зараз Софія Ротару: розвіюємо міфи 2026-го

З початком повномасштабної агресії 2022-го Ротару зникла зі сцени, чутки заповнили ефір: то в Італії (Ігор Целып “знайшов” табличку в Римі), то в США, Ялті чи навіть Кремлі. Сестра Ауріка в інтерв’ю УНІАН (квітень 2025) рубанула: “Вона в Україні, в Києві, хвилюється за країну, як усі”. Фото серпня 2025-го – Софія в окулярах на вулицях Києва, без фотошопу, з посмішкою фанату. Син Руслан з родиною – поруч, у маєтку площею 1400 м² з тенісним кортом.

Новий рік 2026-го – привітання в Stories, 24 лютого – пост з квітами на руїнах: блакитні проліски й жовті нарциси серед згарища. Вона в елітному передмісті Києва, де сосни шепочуть спокій, а охорона береже від метушні. Не в окупованій Ялті (готель стоїть, але без неї), не за кордоном – тут, з сином, де серце.

• Підтвердження від рідних: Київська область, П’ятихатки чи Кози.
• Останні фото: серпень 2025, Київ, природний вигляд 78-річної красуні.
• Соцмережі: активність у 2026-му, символіка України.

Ці деталі спростовують плітки – Ротару обрала Батьківщину, де кожен день – виклик і перемога.

Позиція легенди щодо війни: символічна сила

Ротару підтримувала Україну завжди: Помаранчева революція – роздавала їжу на Майдані, 2014-го відмовилася від російського паспорта, чекаючи повернення Криму. 2022-го – тиша спочатку, але допомога фонду “БОН Бокс” для родин воїнів, пости про обстріли. Четверта річниця – фото руїн з українськими квітами: надія проростає крізь біль. Вона не кричить гасел, але жестами каже: Україна – в серці.

Герой України (2002), Національна легенда (2021) – нагороди за внесок у незалежність. Сьогодні її тиша – протест, а присутність – підтримка. Як у пісні “Небо – це я”: високо над бурею.

Ці перлини показують: за кулісами – жінка з великим серцем, чий голос досі лунає в душах.

Джерело: uk.wikipedia.org. Нагороди – дзеркало слави, але справжня – в серцях фанатів. Софія Ротару живе, як співає: з душею, що не згасає. Її мелодії ваблять нове покоління, а присутність в Україні надихає на стійкість – розмова з легендою триває в кожній ноті.