Олег Тягнибок, легендарний лідер націоналістів і голова ВО “Свобода”, у лютому 2026 року стоїть пліч-о-пліч з бійцями на фронті, командуючи батальйоном безпілотних систем 128-ї окремої важкої механізованої бригади “Дике поле”. Ця бригада тримає позиції на Запорізькому напрямку, де дрони Тягнибока стають невидимими стражами українського неба, відбиваючи ворожі наскоки. Його щоденна рутина — це гул пропелерів FPV, координація ударів і мотивація хлопців, які довіряють досвідченому підполковнику.
Попри фронтову службу, Тягнибок не відступив від політики: він залишається головою партії, яка призупинила вибірчу активність на час воєнного стану, але активно волонтерить, збираючи дрони та екіпіровку. Син Гордій, пройшовши поранення на Бахмутському напрямку, продовжує служити в Нацгвардії, а дружина Ольга підтримує родину з тилу. Ця трансформація від парламентської трибуни до окопів робить Тягнибока символом незламності — чоловіком, який не ховається, а б’ється за Україну лично.
Його шлях від львівського студента-медика до фронтового командира сповнений драматичних поворотів: від тріумфу “Свободи” у 2012-му з 10% голосів до ролі одного з облич Майдану. Сьогодні, у 2026-му, Тягнибок де зараз не в кабінеті, а серед пилу й вибухів, доводячи, що націоналізм — це не гасла, а щоденний подвиг.
Густий туман Запорізького степу розвіюється під гул дронів, а в центрі цього виру — Олег Тягнибок, підполковник ЗСУ з вицвілою формою і поглядом, що не зламати. Він не просто служить: керує батальйоном безпілотних систем 128-ї бригади “Дике поле”, де кожен апарат — це врятоване життя чи знищений ворожий танк. За даними Facebook-сторінки Тягнибока, батальйон активно набирає креативних операторів, бо сучасна війна вимагає не м’язів, а мізків.
З 2022 року, коли грянув повномасштабний наступ, Тягнибок кинув усе й пішов добровольцем. Спочатку майор, заступник командира з морально-психологічного забезпечення, а з 2025-го — повноцінний командир БпС. Бригада “Дике поле” тримає ключові позиції на півдні, де ворог марно штурмує. Тягнибок регулярно ділиться постами: про ланцюг єдності довжиною 550 км чи колядки в окопах на Різдво 2025-го. Його девіз — “Залиш сумніви на землі, лети з нами до своєї цілі” — надихає тисячі.
Чому саме дрони? Тягнибок бачить у них майбутнє: точні удари без втрат особового складу. У січні 2026-го франківські волонтери передали батальйону 150 одиниць техніки. Це не абстрактні цифри — це реальні історії, як один FPV зруйнував ворожий бліндаж.
Ранні роки: від львівських лікарень до перших боїв за незалежність
Львів 1968-го. У родині медиків — Ярослава Тягнибока, кандидата наук і лікаря боксерської збірної СРСР, та Богдани — народжується син Олег. Хлопець росте серед запаху ліків і розмов про спорт, закінчує школу №8 з золотою медаллю. 1985-й: медичний інститут, де Тягнибок не просто вчиться на хірурга, а стає головою Студентського братства — осередку національного відродження.
Служба в радянській армії (1987–1989) загартовує: єфрейтор, військова кафедра. Повернувшись, працює санітаром, медбратом у нейрохірургії, інтерном-урологом. Руки, що рятували життя, тепер тримають трибуну. 1991-й: вступ до Соціал-національної партії України (СНПУ). До 1998-го — голова львівської та київської організацій. Перший мандат депутата ВРУ III скликання від блоку “Менше слів” — це як перша операція: ризиковано, але успішно.
Тут Тягнибок вчиться битися за бюджетні кошти на українські потреби, стає членом комітету з бюджету. Родина росте: дружина Ольга, епідеміолог, дарує трьох дітей — Ярину-Марію, Дарину-Богдану та Гордія. Особисте життя — оплот: понад 30 років шлюбу, греко-католицька віра, нагороди як “Хрест Військова честь” у 2024-му.
Народження “Свободи”: від СНПУ до парламентського тріумфу
2004-й, X з’їзд СНПУ на Хрещатику: партія стає ВО “Свобода”, Тягнибок — голова. Гасло “Захист українців” резонує в серцях. Депутат IV скликання від “Нашої України”, але виключення з фракції за промову на Яворині (“Москалі та зрадники з жидів”) — скандал, що загартував. Дев’ять перемог у судах, лінгвістична експертиза Ірини Фаріон: жодних образ.
2006-й: партія набирає 0,36% на парламентських, але проривається в місцеві ради — 10 мандатів у Львівській облраді. 2009-й: перша президентська кампанія, 1,43% (352 тис. голосів). 2012-й — апогей: 10,44%, 37 депутатів, третя фракція у ВРУ. Тягнибок — голова фракції, “Людина року” від “Корреспондента”. Свобода стає голосом нації, марші Бандери збирають тисячі.
Але й виклики: 2014-го президентська — 1,16%. Партія критикує Мінські угоди, пропонує воєнний стан на Донбасі. Таблиця нижче ілюструє динаміку — від маргінальності до сили.
| Рік | Вибори | % голосів | Мандати у ВРУ |
|---|---|---|---|
| 2006 | Парламентські | 0,36% | 0 |
| 2012 | Парламентські | 10,44% | 37 |
| 2014 | Президентські (Тягнибок) | 1,16% | — |
| 2019 | Парламентські | 2,15% | 1 |
Джерела даних: Вікіпедія (uk.wikipedia.org), сайт ВРУ (rada.gov.ua). Ця таблиця показує піки й спади: від сенсації 2012-го до ніші на Заході України у 2020-му на місцевих.
Майдан і політичні бурі: обличчя революції
2013-й. Майдан кипить, Тягнибок — на бруківці щодня, з Яценюком і Кличком формує опозиційний триумвірат. 18–20 лютого: на передовій, під кулями. Премія Леха Валени за стабілізацію. Скандали? Лист 2005-го про “євреїв Кучми” (підписали 100+), справа СБУ за “переворот”. Усе витримано судом. Росія вигадує участь в УНА-УНСО — абсурд.
Свобода еволюціонує: від соціал-націоналізму до прагматизму. Пропозиції Тягнибока 2014-го — ядерний статус, смертна кара за зраду — звучать пророчими в 2026-му. Переобирання головою: 2015, 2017, 2020. Партія — 50 депутатів в облрадах.
Тягнибок де зараз: з окопів у 2026-му
Повномасштабка 2022-го: Свобода призупиняє політику, Тягнибок — у ЗСУ. 128-а бригада “Дике поле” — елітна, важка механізована, ТрО. БпС батальйон під його командуванням — дрони на знищення окупантів. Запоріжжя, східні позиції: сусіди — “Скіфські грифони”. Пост у Facebook: “423 батальйон працює поруч”.
Ви не повірите, але Тягнибок співає колядки на фронті, вітає новачків як Тимура Книша. Волонтерство: дрони, екіпірування. Партія фокусується на ветеранах, чекає виборів. Тягнибок де зараз — там, де вирішується доля України, у серці “Дикого поля”.
Цікаві факти про Олега Тягнибока
- Спалював комсомольські квитки ще школярем — перша іскра бунту проти СРСР.
- Пропонував ядерну зброю Україні ще 2014-го — візія, актуальна й досі.
- Колядки на передовій: у грудні 2025-го зібрав бійців батальйону на Різдво під дрони.
- Брат Андрій — нардеп, син Гордій — герой НГУ з пораненням і медаллю.
- Нагорода від ОУН “Бойовий хрест” — спадщина УПА в його венах.
Ці штрихи роблять Тягнибока не статуєю, а живим воїном з душею патріота.
Син Гордій у батальйоні “Сила Свободи” 4-ї бригади НГУ “Рубіж”: поранений травень 2024-го на Бахмуті, медаль у листопаді 2025-го, назад на фронт. Родина — як ланцюг: міцна, незламна. Тягнибок пише: “Разом пишемо історію”. У 57 років він доводить: лідерство — це не посади, а приклад. Бригада кличе: сміливих операторів дронів — на фронт, де кожен день як битва за Київ.
