Закон України «Про національну безпеку України» № 2469-VIII від 21 червня 2018 року є фундаментальним нормативним актом, який визначає основи державної політики в сфері захисту суверенітету, територіальної цілісності та демократичного конституційного ладу. Він розмежовує повноваження органів влади, встановлює принципи демократичного цивільного контролю та створює єдину систему стратегічного планування для протидії реальним і потенційним загрозам. Документ замінив попередній Закон «Про основи національної безпеки України» 2003 року, запровадивши чіткіші механізми реформування сектору безпеки відповідно до стандартів ЄС і НАТО.
Чинна редакція закону, оновлена станом на 24 січня 2026 року, враховує зміни, внесені протягом 2020–2025 років, зокрема щодо інтегрованого управління кордоном, режиму «Дефенс Сіті» та посилення координації в умовах воєнного стану. Закон акцентує увагу на комплексному підході: від воєнної та економічної безпеки до кібер- і інформаційної. Він забезпечує баланс між ефективністю силових структур і прозорістю їхньої діяльності для кожного громадянина.
Розуміння цього закону важливе як для фахівців, так і для широкого кола читачів, оскільки він безпосередньо впливає на обороноздатність держави, права громадян і міжнародну інтеграцію України. Документ не тільки декларує принципи, але й встановлює конкретні інструменти їх реалізації через стратегічні документи та щорічні звіти.
Історія прийняття та контекст запровадження
Закон був ухвалений Верховною Радою 21 червня 2018 року та підписаний Президентом того ж дня. Більшість положень набули чинності 22 червня 2018 року, а окремі норми щодо кадрових призначень — пізніше. Прийняття відбулося в рамках реформ, спрямованих на наближення України до членства в НАТО та ЄС. Попередній нормативний акт 2003 року містив лише 12 статей і мав декларативний характер, не забезпечуючи чіткого розмежування повноважень.
Новий закон став результатом співпраці з експертами Альянсу та Європейського Союзу. Він усунув прогалини в регулюванні, запровадивши всеосяжний підхід до планування та контролю. Після 2022 року положення закону активно застосовувалися для координації оборони під час повномасштабного вторгнення, що підтвердило його практичну цінність.
Основні визначення та ключові поняття
Стаття 1 закону містить вичерпний перелік термінів, які використовуються в подальшому тексті. Національна безпека України визначається як захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів від реальних і потенційних загроз. Цей термін охоплює не лише воєнну сферу, але й економічну, інформаційну, екологічну та кібербезпеку.
Сектор безпеки і оборони включає систему органів державної влади, Збройні Сили України, інші військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, а також державні органи спеціального призначення. До нього входять також оборонно-промисловий комплекс, громадяни та громадські об’єднання, які беруть участь у забезпеченні безпеки. Таке широке трактування підкреслює, що безпека — це спільна справа держави та суспільства.
Фундаментальні національні інтереси закріплені в статті 3 і включають три ключові блоки: захист суверенітету та конституційного ладу, сталий економічний і соціальний розвиток, а також інтеграцію в європейський і євроатлантичний простір з метою набуття членства в ЄС і НАТО.
Принципи державної політики в сферах національної безпеки і оборони
Державна політика базується на верховенстві права, підзвітності, законності, прозорості та демократичному цивільному контролі. Політика спрямована на дотримання норм міжнародного права, участь у колективних механізмах безпеки та розвиток сектору як єдиного інструменту реалізації стратегії.
Серед принципів — пріоритетність захисту прав і свобод людини, гендерна рівність у секторі, а також інтеграція цивільних і військових компонентів. Закон забороняє використання силових структур у політичних цілях і вимагає чіткої підзвітності перед парламентом і суспільством.
Демократичний цивільний контроль над сектором безпеки і оборони
Розділ III закону детально описує механізми контролю. Президент здійснює загальне керівництво, Верховна Рада — законодавчий і бюджетний контроль, Кабінет Міністрів — виконавчий. Місцеві органи влади та суди також беруть участь у нагляді. Громадський контроль реалізується через громадські ради, ЗМІ та незалежні експертні оцінки.
Такий підхід запобігає зловживанням і забезпечує відповідність діяльності сектору конституційним нормам. Закон передбачає юридичну відповідальність за порушення законодавства про національну безпеку, включаючи дисциплінарну, адміністративну та кримінальну.
Склад і повноваження сектору безпеки і оборони
Стаття 12 визначає склад сектору. До сил безпеки належать Служба безпеки України, Національна поліція, Державна прикордонна служба та інші. Сили оборони — Збройні Сили, Національна гвардія, Державна спеціальна служба транспорту. Окремо виділено розвідувальні органи, Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації, а також центральний орган з військово-промислової політики.
Координацію здійснює Рада національної безпеки і оборони України під головуванням Президента. Міністерство оборони відповідає за політику в оборонній сфері, а Міністерство внутрішніх справ — за громадську безпеку.
| Документ планування | Рівень планування | Основний зміст |
|---|---|---|
| Стратегія національної безпеки України | Довгостроковий (понад 5 років) | Визначає актуальні загрози та пріоритети політики |
| Стратегія воєнної безпеки України | Довгостроковий | Регулює оборону та застосування ЗСУ |
| Стратегія кібербезпеки України | Середньостроковий | Захист інформаційного простору та критичної інфраструктури |
| Стратегія інтегрованого управління державним кордоном | Середньостроковий | Баланс безпеки кордону та транскордонного співробітництва |
Джерело даних: офіційний текст закону на сайті Верховної Ради України.
Кожен документ розробляється з урахуванням комплексного аналізу загроз і затверджується Президентом після схвалення Радою національної безпеки і оборони.
Система планування у сферах національної безпеки і оборони
Розділ V встановлює три рівні планування: довгострокове, середньострокове та короткострокове. Основним документом є Стратегія національної безпеки України, яка визначає пріоритети на період понад п’ять років. За нею слідують галузеві стратегії — воєнної безпеки, громадської безпеки та цивільного захисту, розвитку оборонно-промислового комплексу, кібербезпеки та інші.
Закон передбачає проведення комплексного огляду сектору кожні п’ять років для оцінки ефективності. Фінансування здійснюється за рахунок державного бюджету з урахуванням потреб оборони, які в умовах 2026 року залишаються пріоритетними.
Актуальні зміни та доповнення станом на 2026 рік
З 2020 року закон доповнено нормами щодо реформування ЗСУ, посилення цивільного контролю та впровадження стандартів НАТО. У 2024–2025 роках внесено зміни, пов’язані з інтегрованим управлінням кордоном (Закон № 3858-IX) та правовим режимом «Дефенс Сіті» для стимулювання оборонної промисловості. Редакція від 24 січня 2026 року (підстава — Закон № 4603-IX) уточнює окремі положення координації та планування.
Ці оновлення посилюють адаптивність законодавства до сучасних гібридних загроз, включаючи кібератаки та інформаційну війну.
Практичне значення закону для держави та громадян
Закон створює правову основу для реформ, які підвищують ефективність сектору та його відповідність міжнародним стандартам. Для громадян це означає гарантії прав під час застосування сили, прозорість бюджетних видатків на оборону та можливість участі в громадському контролі.
У повсякденному житті норми закону впливають на мобілізаційну підготовку, захист критичної інфраструктури та міжнародне співробітництво. Він забезпечує, що державна політика спрямована на захист кожного українця від зовнішніх і внутрішніх загроз.
Типові помилки при розумінні положень Закону про національну безпеку
Помилка 1: Ототожнення закону з виключно воєнною сферою. Насправді документ охоплює економічну, інформаційну та екологічну безпеку, що робить його комплексним інструментом.
Помилка 2: Вважати, що цивільний контроль означає послаблення силових структур. Навпаки, він підвищує їхню ефективність через підзвітність і запобігає корупції.
Помилка 3: Ігнорування ролі стратегічних документів. Без регулярного оновлення Стратегії національної безпеки закон втрачає практичну силу.
Помилка 4: Думка, що закон стосується лише державних органів. Громадяни та громадські організації є повноцінною складовою сектору безпеки.
Закон продовжує еволюціонувати разом із змінами геополітичної ситуації, забезпечуючи Україні сучасну систему захисту національних інтересів. Його положення залишаються основою для подальших реформ і щоденної роботи всіх ланок влади.
