Похмурий вдівець із передмістя Піттсбурга щоранку обходить свій квартал, як прискіпливий інспектор: перевіряє замки, шпетить сусідів за неправильне паркування та сортування сміття, а вдома готується до кроку, з якого немає вороття. Так починається «Чоловік на ім’я Отто» — американська трагікомедія 2022 року режисера Марка Форстера з Томом Генксом у головній ролі, друга екранізація роману шведського письменника Фредріка Бакмана «Чоловік на ім’я Уве».
Це історія про те, як людина, що втратила сенс життя після смерті дружини, поступово відтає завдяки галасливій родині нових сусідів, безпритульному котові та дрібним побутовим проханням, від яких неможливо відмахнутися. Фільм зібрав понад 113 мільйонів доларів у світовому прокаті при бюджеті 50 мільйонів і став одним із найтепліших глядацьких хітів свого сезону.
Нижче — все найважливіше про стрічку: як народився проєкт, чим американський Отто відрізняється від шведського Уве та книжкового першоджерела, чому Том Генкс зіграв проти власного амплуа і що ця історія говорить про самотність, горе та силу спільноти.
Від роману Бакмана до голлівудського ремейку
Усе почалося з книжки. У 2012 році шведський блогер Фредрік Бакман видав дебютний роман «Чоловік на ім’я Уве» — і несподівано для всіх отримав світовий бестселер, перекладений десятками мов. Уже 2015 року в Швеції вийшла перша екранізація режисера Ганнеса Голма з Рольфом Лассгордом у головній ролі, яка здобула дві номінації на «Оскар». Історія буркотливого пенсіонера виявилася настільки універсальною, що Голлівуд не міг пройти повз.
У вересні 2017 року стало відомо, що Том Генкс не лише зіграє головну роль в англомовній адаптації, а й спродюсує її разом із партнером по компанії Playtone Ґері Ґетцманом та власною дружиною Рітою Вілсон. Режисером у січні 2022-го затвердили Марка Форстера — постановника «Кванту милосердя» та «Крістофера Робіна», а сценарій написав Девід Мейджі, номінант на «Оскар» за «Життя Пі». Студія Sony викупила права на фільм приблизно за 60 мільйонів доларів — сума, що красномовно свідчила про віру в проєкт.
Знімання тривали з лютого по травень 2022 року в Піттсбурзі, штат Пенсільванія. Саме тамтешні засніжені таунхауси стали новим домом для героя, якого зі шведського Уве перейменували на Отто Андерсона. Музику до фільму написав Томас Ньюман — композитор, чиї мелодії ви точно чули у «Втечі з Шоушенка». А пісня «Til You’re Home» у виконанні Ріти Вілсон і Себастьяна Ятри потрапила до короткого списку претендентів на «Оскар» за найкращу оригінальну пісню.
Сюжет: буркотун, який передумав помирати
Отто Андерсону 63 роки. Пів року тому він поховав кохану дружину Соню — вчительку, яка була для нього цілим світом, — а нещодавно втратив і роботу. Тепер його дні складаються з ритуальних обходів кварталу, сварок із сусідами через дрібниці та методичної підготовки до самогубства. Педантичний до абсурду, він відключає власне опалення, скасовує телефон і пише прощальні інструкції. Але щоразу, коли зашморг уже накинуто, у двері хтось стукає.
Цим «кимось» виявляється Марісоль — вагітна, енергійна, нестримно балакуча мексиканка, яка разом із чоловіком Томмі та двома доньками щойно оселилася навпроти. Їй постійно щось треба: драбину, ключ-шестигранник, уроки водіння, няньку на вечір. Отто пирхає, бурчить, закочує очі — і допомагає. Крок за кроком навколо нього збирається ціла орбіта людей: бездомний кіт, який нахабно окупує його ґанок, юнак-трансгендер, вигнаний із дому, давні друзі, з якими він роками був у сварці.
Флешбеки поступово розкривають минуле героя: юність, армію, до якої його не взяли через ваду серця, випадкову зустріч із Сонею на вокзалі, трагедію, що зламала їхні мрії про батьківство. Молодого Отто зіграв Труман Генкс — рідний син Тома Генкса, і ця сімейна схожість надає ретроспекціям особливої достовірності. Серце в Отто, до речі, у прямому сенсі «завелике» — красива метафора, яку сценарій обігрує з неприхованою ніжністю.
Том Генкс проти власного амплуа
Кастинг тут — половина успіху. Генкс десятиліттями носить титул «найприємнішого хлопця Голлівуду», тож роль колючого мізантропа стала для нього грою на контрасті. Глядач від першої сцени підсвідомо чекає, коли ж крізь панцир роздратування проб’ється та сама генксівська теплота, — і фільм майстерно дозує цей момент. Критик Variety Овен Ґлайберман, оцінивши стрічку стримано, окремо визнав: для формули про буркотуна, що відтає, Генкс — саме той актор.
Не менш важлива Маріана Тревіно в ролі Марісоль. Мексиканська актриса, відома за серіалом «Клуб Куерво», створює персонажку, яка могла б легко скотитися в карикатуру, але натомість стає емоційним двигуном фільму: наполеглива без нав’язливості, смішна без блазнювання, тепла без солодкавості. Хімія між нею та Генксом — це те, заради чого стрічку хочеться передивлятися. У другорядних ролях — Рейчел Келлер, Мануель Гарсіа-Рульфо, Камерон Бріттон і комік Майк Бірбілья в образі осоружного ріелтора.
Уве проти Отто: три версії однієї історії
Порівнювати роман, шведський фільм і американський ремейк — окреме задоволення для уважного глядача. Кожна версія розставляє власні акценти, і коротка таблиця допоможе побачити різницю.
| Аспект | Роман Бакмана (2012) | «Людина на ім’я Уве» (2015) | «Чоловік на ім’я Отто» (2022) |
|---|---|---|---|
| Місце дії | Шведське передмістя | Швеція | Піттсбург, США |
| Ім’я героя | Уве | Уве (Рольф Лассгорд) | Отто (Том Генкс) |
| Тональність | Іронічна, з глибоким соціальним підтекстом | Стриманіша, ближча до скандинавського реалізму | Тепліша, емоційніша, з голлівудським оптимізмом |
| Структура флешбеків | Розгалужена, займає половину тексту | Насичена, часом перевантажена | Скорочена: більше уваги теперішньому |
| Сусідська родина | Парване, іранка | Парване (Бахар Парс) | Марісоль, мексиканка (Маріана Тревіно) |
Дані: Вікіпедія. Обидва фільми зберігають кістяк роману, але американська версія свідомо спрощує ретроспективну лінію, і історія від цього лише виграє в динаміці. Натомість шведська стрічка точніша в деталях і атмосферніша — її персонажі здаються реальнішими, майже документальними. Українському глядачеві американський варіант підкидає й окрему приємність: у кадрі кілька разів з’являється книжка Булгакова як маркер снобізму одного з персонажів.
Касовий феномен: 113 мільйонів проти всіх прогнозів
Комерційна доля фільму — окрема історія успіху. Стрічка для дорослої аудиторії без супергероїв, вибухів і франшизного шлейфу стартувала в грудні 2022 року лише в чотирьох кінотеатрах Нью-Йорка та Лос-Анджелеса, а 13 січня 2023-го вийшла в широкий американський прокат (в Україні — з 12 січня). Далі спрацював найпотужніший маркетинговий інструмент — сарафанне радіо.
| Показник | Значення | Контекст |
|---|---|---|
| Бюджет | 50 млн доларів | Середній для драмеді зі зіркою першої величини |
| Збори в США та Канаді | 64,3 млн доларів | 15,3 млн лише за святковий вікенд середини січня |
| Міжнародні збори | 48,8 млн доларів | Найбільші ринки — Британія, Австралія, Мексика |
| Світовий підсумок | 113,1 млн доларів | Рідкісний результат для «дорослого» кіно постпандемійної доби |
| Оцінка глядачів Rotten Tomatoes | 97% | При стриманіших 69% від критиків |
Джерело даних: Variety. Розрив між глядацькою та критичною оцінкою тут показовий: рецензенти закидали фільму передбачуваність і сентиментальність, а публіка голосувала квитками. Оцінка CinemaScore «A» підтвердила: люди виходили із зали зворушеними й радили стрічку друзям. У кризові для кінотеатрів часи, коли до ста мільйонів доходили здебільшого блокбастери на кшталт «Топ Ґан: Меверік», такий результат камерної драмеді виглядав майже дивом.
Про що це кіно насправді: самотність, горе та сусідство
Знімімо верхній шар комедії — і побачимо доволі сміливу для мейнстриму розмову про суїцид, депресію та старіння. Фільм не романтизує відчай Отто, але й не читає моралі: кожна невдала спроба піти з життя переривається не пафосною промовою, а буденним «позич драбину». У цьому і криється терапевтична думка сценарію — людину з краю повертають не великі слова, а маленькі обов’язки перед іншими.
Другий пласт — портрет спільноти. Один двір, наче модель сучасного світу: літній білий американець, молода мексиканська родина, трансгендерний підліток, подружжя давніх друзів, з якими Отто ворогував через марку автомобілів. Стрічка м’яко, без плакатності показує, як різні люди вживаються поруч і чому паркан між ділянками не мусить бути парканом між життями. Після перегляду мимоволі ловиш себе на думці: а коли я востаннє питав щось у власних сусідів, крім «ви не бачили, хто тут смітить»?
Ім’я героя, до речі, теж не випадкове. Отто — давньоверхньонімецьке ім’я, що означає «власник», «спадкоємець», «багатій». Іронія в тому, що герой, який усе життя щось контролював і оберігав, справжнє багатство знаходить лише тоді, коли починає віддавати: час, інструменти, зрештою — серце.
Цікаві факти про фільм
- Молодого Отто у флешбеках зіграв Труман Генкс — син Тома Генкса, для якого ця роль стала акторським дебютом у великому кіно; раніше він працював у знімальних групах як технічний фахівець.
- В одній зі сцен звучить пісня «White Boy Summer» Чета Генкса — ще одного сина актора, тож проєкт вийшов по-справжньому родинним.
- Прокатну дату переносили тричі: з 25 грудня на 14 грудня, а зрештою — на обмежений старт 29 грудня 2022 року з широким релізом 13 січня 2023-го.
- Пісню «Til You’re Home» Ріта Вілсон записала в дуеті з колумбійським співаком Себастьяном Ятрою, і композиція увійшла до шортлиста «Оскара».
- Кіт, який «всиновлює» Отто, став неофіційним талісманом фільму: у промокампанії йому приділяли чи не більше уваги, ніж людям у кадрі.
Чи варто дивитися і кому саме
Якщо ви любите кіно, після якого хочеться зателефонувати батькам або нарешті познайомитися із сусідами, — відповідь очевидна. «Чоловік на ім’я Отто» не претендує на революцію в кінематографі: його сила в іншому — у чесній емоції, вивіреному ритмі та Генксові, який грає буркотуна так, що за ним видно людину з розбитим серцем. Це ідеальний вибір для сімейного вечора з глядачами від підліткового віку, хоча тему суїциду варто мати на увазі, якщо дивитиметеся з чутливою людиною.
Прихильникам першоджерела теж буде цікаво: порівняння з романом і шведською версією перетворюється на окрему гру «знайди відмінності». А тим, хто зараз сам проживає втрату, фільм може стати несподівано підтримчим співрозмовником — без фальші й повчань він нагадує, що горе не забороняє нових прив’язаностей. Двері Отто, у які постійно хтось стукає, — найкраща метафора того, як життя вперто повертається до нас, навіть коли ми вже все для себе вирішили.
