На території сучасної України знаходять кістки мамонтів майже в кожній області, відбитки істот віком понад 550 мільйонів років — на Поділлі, а муміфікованих шерстистих носорогів — у Прикарпатті. Це не випадкові «дива природи», а наслідок того, що ландшафт тут змінювався радикально: дно теплого моря, тропічні ліси, тундростеп і знову степ.
Більшість популярних текстів зводять тему до короткого списку «10 тварин». Так читач бачить імена, але не розуміє, чому саме ці види опинилися саме тут, чому динозаврів майже немає, і що робити, якщо кістку викопали в городі. Нижче — інша логіка: епохи, екосистеми, знахідки з прив’язкою до регіонів і практичні наслідки для людини.
Рештки продовжують з’являтися й зараз. У 2024–2025 роках на узбережжі Дніпра в Запорізькому районі підняли фрагменти мамонта, шерстистого носорога й гігантського оленя. Це той самий шар історії, який лежить під містами, кар’єрами й річковими терасами.
Коли Україна була дном океану: найдавніші мешканці
Перші «тварини» на цих землях з’явилися задовго до риб із щелепами й тим паче до динозаврів. У пізньому едіакарії, близько 557–550 мільйонів років тому, Волино-Подільський басейн був мілководдям. Там жили м’якотілі організми без скелета: чарнії, схожі на пір’я, прикріплені до дна; трипроменевий Tribrachidium; дископодібні цикломедузи. Подільський розріз венду входить до трійки найважливіших місцезнаходжень такої біоти у світі — поруч із Південною Австралією та узбережжям Білого моря.
Знахідки концентруються в долині Дністра та його приток: Ямпільські пісковики, кар’єри біля Дністровської ГЕС, відслонення біля Бернашівки. Відбиток чарнії віком близько 558 млн років можна побачити в Національному науково-природничому музеї НАН України в Києві. Це не «дивні камінці»: це один із небагатьох вікон у світ до кембрійського вибуху різноманіття.
Далі палеозой. На Хмельниччині знайдені рештки ракоскорпіонів силурійського віку — близько 427 млн років. Це водні членистоногі, предки сучасних скорпіонів і павуків, деякі з яких сягали метра й більше. У девонських морях плавали панцирні риби з кістковими пластинами замість луски. Пізніше, у мезозої, дно вкривали амоніти й белемніти. Скам’янілі ростри белемнітів у народі досі називають «чортовими пальцями»: гладенькі, загострені камінці, які легко прийняти за слід блискавки.
Важливий висновок для читача: більшість території України в палеозої та мезозої була морем або узбережжям. Саме тому тут багато морських скам’янілостей і так мало сухопутних динозаврів.
Мезозой без «юрського парку»: рептилії моря і рідкісні динозаври
Коли говорять «динозаври України», часто змішують три різні групи. Справжні динозаври — сухопутні архозаври. Іхтіозаври, плезіозаври й мозазаври — морські рептилії. Вони жили в тих самих морях, які вкривали більшу частину майбутньої України в юрі та крейді.
Плезіозаврів знаходили біля Ізюма на Харківщині двічі: у 1899 році та в 1990-х. Це тварини з довгою шиєю, чотирма ластами й тілом, яке в найбільших видів сягало понад 10 метрів. Іхтіозаврів — «рибоящерів» із великими очима — знаходили в Криму та в крейдових відкладах Київщини; частіше це окремі хребці й зуби, а не повні скелети.
Справжніх динозаврів майже немає з геологічної причини: континентальні відклади того часу погано збереглися, річки їх перемили, а суша була фрагментованою. Підтверджена знахідка — задня кінцівка орнітопода Riabininohadros weberae з маастрихту Криму (гора Беш-Кош, 1934 рік). Тварину описав Анатолій Рябінін; у 2020 році рід виокремили окремо. Довжина оцінюється приблизно в 6–7 метрів. Це один із найпізніших динозаврів Східної Європи: близько 68–66 млн років, уже напередодні великого вимирання.
Окремі зуби з Київщини та Житомирщини (зокрема з Жукового острова) палеонтологи також пов’язують із динозаврами, але це фрагменти, а не скелети. Очікувати «українського тиранозавра» не варто: екологічна ніша була іншою, а збереженість континентальних шарів — гіршою, ніж у Північній Америці чи Монголії.
Неогенові велетні: динотерії, південні слони й еласмотерії
Після зникнення динозаврів клімат і берегова лінія знову змінилися. У міоцені–пліоцені на півдні України жили хоботні, які сьогодні виглядають чужорідно навіть поруч із мамонтом.
Динотерій (Deinotherium) — слон із бивнями, спрямованими вниз із нижньої щелепи. Висота до 4–5 метрів, маса оцінюється в кілька тонн, за деякими реконструкціями великих особин — понад 10 тонн. Рештки знайдені біля Маріуполя (спочатку їх прийняли за мамонта) та в селі Чернихів на Тернопільщині (1965 рік: частина нижньої щелепи, бивень, фрагменти кісток). Скелет динотерія експонується в Києві.
Південний слон (Mammuthus meridionalis / Archidiskodon) жив близько 3–5 млн років тому на узбережжі Азовського моря. Висота до 4–4,5 м — більше за сучасного африканського слона. Біля Бердянська в 1940-х знайшли добре збережений скелет.
Окремо стоїть еласмотерій — гігантський носоріг із одним великим рогом на лобі. Це не шерстистий носоріг льодовикового періоду, а старший і часто більший родич. Нижню щелепу Elasmotherium sibiricum знайшли 1949 року біля Осипенка (нині Бердянськ) на березі Азова. У колекціях Запоріжжя фіксують кілька видів носорогів від пізнього міоцену до плейстоцену: від безрогих хілотеріїв до шерстистого Coelodonta.
Ці тварини жили вже не в суцільному морі, а в саванах і рідколіссях теплого клімату. Саме їхні кістки найчастіше плутають із «мамонтовими», якщо знахідка велика й без характерного зубного візерунка.
Льодовикова мегафауна: мамонт, шерстистий носоріг і їхні сусіди
Плейстоцен — період, який найбільше асоціюється з «доісторичними тваринами України». Тундростеп (мамонтовий степ) простягався від Прикарпаття до Лівобережжя. Тут одночасно жили шерстистий мамонт, шерстистий носоріг, первісний бізон, кінь, північний олень, сайгак, гігантський олень, печерний ведмідь, печерний лев і печерна гієна.
| Тварина | Орієнтовний розмір | Період на території України | Типові регіони знахідок |
|---|---|---|---|
| Шерстистий мамонт | Висота 2,8–3,5 м, маса 4–6 т | Пізній плейстоцен, до ~14–12 тис. років тому | Майже вся країна: Сумщина, Київщина, Полтавщина, Запоріжжя, Галичина |
| Шерстистий носоріг | Довжина ~3,5–4 м, маса ~1,5–3 т | Плейстоцен, до кінця льодовикової доби | Старуня, Мелітополь, Дніпро, Тернопільщина, Запоріжжя |
| Гігантський олень | Розмах рогів до 3,5 м | Плейстоцен | Дніпровські тераси, Київський музей |
| Печерний ведмідь | Довжина до 3–3,5 м | Плейстоцен | Карст Криму, Придніпров’я |
| Південний слон | Висота до 4,5 м | Пліоцен, 3–5 млн років | Азовське узбережжя |
Джерело даних: музейні каталоги ННПМ НАН України, описи плейстоценових фаун Дніпра й Приазов’я, публікації про Старуню.
Мамонт — не «сибірська екзотика». Перші відносно повні скелети в Україні підняли ще 1839 року в Кулішівці на Сумщині (степовий мамонт Mammuthus trogontherii). Зуби шерстистого мамонта з дна Дніпра під час будівництва мостів вважалися одними з найбільших у Європі. Житла з його кісток відомі в Межирічі, Мізині, Гінцях, Добранічівці, на Кирилівській стоянці в Києві.
Найдраматичніша знахідка носорога — Старуня на Івано-Франківщині. У 1907 році в озокеритовій шахті знайшли мамонта й частину шерстистого носорога зі шкірою; експонати потрапили до Львова. У 1929-му польська експедиція вийняла майже цілу тушу з шерстю й вмістом шлунка. Цей екземпляр зберігається в Кракові; радіовуглецеві дати для носорога №2 — приблизно 35–40 тис. років тому. Озокерит і нафтоносні глини законсервували м’які тканини так, як це рідко трапляється поза вічною мерзлотою Сибіру.
Поруч паслися гігантські олені Megaloceros із рогами, які важко пронести навіть уявно крізь сучасні двері, і бізони, чиї черепи досі знаходять у кар’єрах. Хижаки — печерний лев і гієна — залишали накопичення кісток у печерах і ярах. Це була не «порожня тундра», а продуктивний холодний степ із густим травостоєм.
Як люди жили поруч із цими тваринами
Наприкінці льодовикового періоду людина вже не була випадковим гостем у цьому ландшафті. Стоянки верхнього палеоліту на Дніпрі й Десні показують системне використання мамонта: м’ясо, жир, шкури, бивні для знарядь і мистецтва, кістки — як будівельний матеріал.
Межиріч на Черкащині — еталон. Учитель Зиновій Новицький у 1965 році, копаючи льох, натрапив на нижню щелепу мамонта. Розкопки 1966–1974 років відкрили чотири круглі житла. Основа — вінці з черепів і щелеп, стіни з лопаток і трубчастих кісток, перекриття з бивнів і шкур. Нове датування 2025 року за кістками дрібних тварин (а не самих мамонтів) ставить найбільшу споруду в інтервал приблизно 18 250–17 760 років тому — одразу після піку останнього зледеніння. Одна конструкція могла «служити» людям із перервами до кількох століть, але як сезонний або повторюваний табір, а не як місто.
У Мізині на Чернігівщині житла супроводжує знаменитий орнамент на браслетах із бивня. На Кирилівській стоянці в Києві Вікентій Хвойка знайшов фрагмент бивня з хвилястим різьбленням і стилізованими головами тварин. Місцеві мешканці наприкінці XIX століття збирали «цілющі кістки велетнів» — тобто мамонтів — і розтягували знахідки по дворах.
Це суміжний, але логічний шар теми: доісторичні тварини України — не лише експонати, а ресурс, на якому трималася економіка мисливців. Коли клімат потеплішав близько 16–12 тис. років тому, мамонтовий степ розпався, ліси просунулися на північ, і мегафауна зникла. Людина лишилася, але вже в іншому світі.
Поширені міфи, які заважають зрозуміти знахідки
Міф перший: «в Україні жили динозаври, як у фільмах». Морські ящери — так, і їх багато. Справжніх сухопутних динозаврів — одиниці фрагментів. Це не «приховують правду», а відображає палеогеографію.
Міф другий: «мамонти — тільки Сибір». Українські стоянки з кістковими житлами входять до світових підручників палеоліту саме тому, що мамонт тут був звичайним видом, а не рідкістю.
Міф третій: «чортові пальці» й «кістки велетнів». Белемніти — ростри головоногих. Великі кістки в лесі — найчастіше мамонт, носоріг або бізон. Легенди про Гога і Магога на Кирилівській вулиці Києва виникли саме з таких знахідок.
Міф четвертий: «якщо кістка велика — це обов’язково мамонт». Динотерій, південний слон, еласмотерій і навіть кити-цетотерії з неогенових морів дають схожий ефект. Визначає не розмір, а зуб, суглобова поверхня й геологічний шар.
Міф п’ятий: «усе вже знайдено». Кар’єри, берегова ерозія Дніпра й Азова, будівельні котловани щороку викидають новий матеріал. Знахідки 2023–2025 років на Полтавщині й Запоріжжі це підтверджують.
Де побачити рештки й що робити, якщо кістку знайшли самі
Найповніша публічна колекція — Палеонтологічний музей Національного науково-природничого музею НАН України в Києві: скелети мамонта, шерстистого носорога, гігантського оленя, тура, динотерія, реконструкції жител із кісток, едіакарські відбитки. У Львові, в Державному природознавчому музеї, зберігається старунський комплекс 1907 року. Регіональні краєзнавчі музеї (Тернопіль, Мелітополь, Лебедин, Івано-Франківськ) мають локальні серії щелеп, хребців і бивнів.
Якщо під час копання колодязя, глини чи прогулянки берегом річки з’явилася велика кістка, зуб або «камінь-палець»:
- Не витягуйте все одразу й не мийте «дочиста» жорсткою щіткою — можна знищити поверхню й контекст.
- Зафіксуйте місце: фото з орієнтиром, глибина, координати.
- Повідомте краєзнавчий музей, інститут археології або геологічний факультет університету. Палеонтологічні знахідки без слідів обробки людиною — не «скарб копача», а науковий об’єкт.
- Самостійний продаж «бивня мамонта» без експертизи часто виявляється бивнем пізнішого віку, гіпсовою копією або порушенням законодавства про археологічну спадщину, якщо кістка лежала в культурному шарі стоянки.
З практики польових спостережень: більшість «мамонтів із городу» — окремі кістки, перевідкладені річкою. Цінність не в тому, щоб скласти повний скелет удома, а в тому, щоб шар і координати потрапили до фахівця. Саме так з’являються нові точки на карті фауни.
Доісторичні тварини України — це не закритий каталог із десяти назв. Це послідовність світів: едіакарське мілководдя Поділля, силурійські ракоскорпіони, крейдове море з плезіозаврами, неогенові слони Приазов’я, мамонтовий степ і житла з щелеп під Черкасами. Земля під ногами досі тримає цей архів. Його можна читати в музеї — або, обережно, на свіжому зрізі берега після весняної води.
