Борис Пісторіус обіймає посаду федерального міністра оборони Німеччини з 19 січня 2023 року. Його призначення стало відповіддю на гостру кризу в Бундесвері після відставки попередниці Крістіни Ламбрехт і водночас символом нової епохи в німецькій безпеці. У 2026 році він залишається єдиним міністром з уряду Олафа Шольца, якого зберіг Фрідріх Мерц після виборів 2025 року, і саме Пісторіус очолює першу в історії Німеччини комплексну військову стратегію, розраховану на десятиліття.
Його шлях від мера невеликого Оснабрюка до людини, яка формує європейську оборону, виглядає логічним лише на перший погляд. За спиною — досвід роботи з внутрішньою безпекою, боротьба з екстремізмом і тероризмом, коротка військова служба в ППО та репутація політика, який не боїться називати речі своїми іменами. Сьогодні Пісторіус керує реформою, що має на меті збільшити активну чисельність Бундесверу до 260 тисяч військових і 200 тисяч резервістів, розробляє стратегію стримування Росії та регулярно відвідує Україну, щоб на місці оцінювати потреби фронту.
Ця стаття розкриває, як колишній юрист і бургомістр став центральною фігурою в німецькій політиці безпеки, що саме він змінює в армії, як його рішення впливають на підтримку України та чому Німеччина вперше за десятиліття відкрито говорить про необхідність бути «готовою до війни».
Шлях від Оснабрюка до Берліна: біографія, яка пояснює стиль керівництва
Борис Людвіг Пісторіус народився 14 березня 1960 року в Оснабрюку, Нижня Саксонія. Батько був інженером, мати — активною місцевою політикинею з СДПН. У 1980–1981 роках він пройшов обов’язкову військову службу в 11-му полку протиповітряної оборони — досвід, який пізніше часто згадують, коли говорять про його розуміння армійських реалій.
Після служби вивчав право в університетах Мюнстера та Оснабрюка. У 1976 році, ще студентом, вступив до Соціал-демократичної партії Німеччини. Політична кар’єра почалася з муніципального рівня: з 1996 року — член міської ради Оснабрюка, з 1999-го — другий бургомістр, а з 2006 по 2013 рік — повноцінний мер міста. На цій посаді він показав себе ефективним управлінцем, який вміє домовлятися з різними політичними силами та вирішувати практичні питання — від інфраструктури до безпеки.
У 2013 році Пісторіус став міністром внутрішніх справ і спорту Нижньої Саксонії. Саме тут проявився його характер: жорстка позиція щодо ісламістського радикалізму, правого екстремізму та організованої злочинності. Він брав участь у переговорах щодо формування коаліцій на федеральному рівні, зокрема в робочих групах з питань міграції та внутрішньої безпеки. Цей досвід виявився критично важливим, коли в січні 2023 року канцлер Шольц запропонував йому очолити оборонне відомство.
Призначення Пісторіуса порушили обіцянку гендерного паритету в уряді, але Шольц пояснив рішення необхідністю термінових змін у Бундесвері. За три з половиною роки на посаді міністр не просто «залишився», а став одним із найпопулярніших політиків Німеччини — за деякими опитуваннями 2024–2025 років він очолював рейтинги довіри.
Повноваження міністра оборони: між цивільним контролем і військовою реальністю
У мирний час міністр оборони Німеччини є головнокомандувачем Бундесверу. Командування переходить до канцлера лише після оголошення стану оборони. Пісторіус одночасно керує цивільним апаратом міністерства (близько 2500–2900 співробітників), відповідає за закупівлі озброєння, закриття або відкриття гарнізонів, впровадження нових систем і міжнародну співпрацю в рамках НАТО та ЄС.
Така подвійна роль — цивільний політик над армією — є свідомим вибором після Другої світової війни. Німеччина побудувала систему, де армія ніколи не стає незалежною політичною силою. Пісторіус, маючи досвід роботи з поліцією та спецслужбами, добре розуміє цю межу. Він не генерал, а юрист і управлінець, який змушує військових і цивільних бюрократів працювати разом.
У 2026 році бюджет міністерства становить близько 82,7 мільярда євро. Це поєднання звичайного бюджету та залишків спеціального фонду в 100 мільярдів євро, створеного після «поворотного моменту» (Zeitenwende), який проголосив Шольц у 2022 році.
Реформи Бундесверу: від «порожніх складів» до мети стати найсильнішою конвенційною армією Європи
Коли Пісторіус прийшов на посаду, Бундесвер мав серйозні проблеми: низьку готовність техніки, брак боєприпасів, старіння особового складу та бюрократію, яка гальмувала навіть дрібні рішення. За його словами, армія була «порожньою» в багатьох аспектах.
Головний документ 2026 року — «Загальна концепція військової оборони» (Gesamtkonzeption militärische Verteidigung), представлена 22 квітня. Це перша в історії Німеччини повноцінна військова стратегія такого рівня. Значна частина документа залишається закритою — Пісторіус прямо сказав, що інакше «ми можемо одразу додати пана Путіна до розсилки».
Ключові цілі реформи:
- Збільшення активного особового складу з приблизно 185–186 тисяч до 260 тисяч до середини 2030-х.
- Зростання резерву з 60–70 тисяч до 200 тисяч.
- Загальна чисельність готових до бою сил — не менше 460 тисяч осіб до 2035 року.
- Три фази: швидке нарощування до 2029 року, розширення можливостей до 2035-го, технологічний стрибок до 2039-го і далі.
З січня 2026 року діє новий закон про військову службу, який робить призов запасним варіантом, якщо цілі набору не виконуються. Окрема програма — Entbürokratisierungs- und Modernisierungsagenda 2026 (EMA26) — містить 153 конкретні заходи та 580 кроків зі скорочення бюрократії, цифровізації та впровадження штучного інтелекту в рутинні процеси. Кожен внутрішній норматив тепер має автоматичну дату закінчення дії.
Пісторіус підкреслює уроки війни в Україні: швидкість прийняття рішень, важливість протиповітряної оборони проти дронів і гіперзвукових ракет, стійкість логістики та роль резерву як «шарніра» між армією та суспільством.
Підтримка України: не лише слова, а регулярні візити та практичні рішення
Пісторіус відвідав Україну вже сьомий раз у травні 2026 року. Він не обмежується протоколом у Києві — буває на передовій, дивиться позиції української ППО, спілкується з військовими. Німеччина постачала системи Patriot, Leopard, Gepard, боєприпаси, а також активно розвиває спільне виробництво дронів та іншої техніки.
Міністр неодноразово заявляв, що російські удари по цивільній інфраструктурі — це акти тероризму, і що Путін не зупиниться після України, якщо його не зупинити. У січні 2024 року він попереджав, що Росія може напасти на НАТО через 5–8 років. У квітні 2024-го порівнював Путіна з Гітлером, закликаючи Європу готуватися до повномасштабної війни.
У 2026 році Німеччина продовжує підтримувати Україну, хоча й у рамках загальної лінії НАТО та ЄС. Пісторіус активно просуває ідею посилення європейського стовпа альянсу, особливо на тлі заяв США про можливе скорочення контингенту в Європі. Він спокійно сприйняв плани виведення 5 тисяч американських військових, назвавши це очікуваним і закликавши Європу брати більше відповідальності.
Виклики: бюджет, суспільство та історична пам’ять
Не все йде гладко. У 2024 році міністр фінансів відмовив у додаткових коштах понад спеціальний фонд. Пісторіус змушений оптимізувати витрати. Частина суспільства все ще насторожено ставиться до будь-якого посилення армії — наслідок 80 років пацифізму після Другої світової. Опозиція та деякі союзники по коаліції критикують темпи реформ або окремі рішення, наприклад розміщення американських ракет дальньої дії в Німеччині з 2026 року.
Пісторіус відповідає прямо: або Німеччина стає сильнішою у конвенційній обороні, або ризикує опинитися вразливою. Він не ідеалізує ситуацію і не обіцяє швидких перемог. Його стиль — сухий, іноді грубуватий, але послідовний.
Особисте: сім’я, втрати та нова сторінка
Пісторіус — вдівець. Його перша дружина Сабіне померла від раку у 2015 році. У них дві доньки. З 2022 року він у стосунках з професоркою Юлією Шванхольц. Політик рідко говорить про особисте, але відомо, що він цінує стабільність і не прагне додаткової публічності.
У 2024–2025 роках його неодноразово називали потенційним кандидатом у канцлери від СДПН, але він відмовився, вважаючи, що його місце — на оборонному фронті. Це рішення лише підвищило його авторитет.
Цікаві факти про міністра оборони Німеччини Бориса Пісторіуса
- Пісторіус — єдиний міністр з кабінету Шольца, якого зберіг новий канцлер Мерц після виборів 2025 року. Це рідкісний випадок політичної спадкоємності в умовах зміни уряду.
- Він пройшов військову службу саме в підрозділі ППО — того самого роду військ, який сьогодні стає одним із пріоритетів реформи через досвід України.
- У 2026 році Німеччина вперше в історії презентувала повноцінну військову стратегію. Документ частково засекречений, щоб не «додавати Путіна до розсилки», як іронічно зауважив сам міністр.
- Пісторіус відвідав Україну вже сьомий раз у травні 2026 року і особисто бував на передовій, а не лише в Києві. Це один з найбільш регулярних візитів серед західних міністрів оборони.
- Його внутрішньополітичний досвід (міністр внутрішніх справ землі) безпосередньо впливає на підхід до оборони: акцент на боротьбі з екстремізмом, гібридними загрозами та стійкістю тилу.
- Міністр відомий жорсткою риторикою: він прямо попереджав про можливість нападу Росії на НАТО через 5–8 років і порівнював Путіна з Гітлером, закликаючи Європу готуватися до найгіршого сценарію.
- Незважаючи на популярність, Пісторіус відмовився від участі в боротьбі за посаду канцлера, вважаючи пріоритетом саме оборонну реформу.
Найважливіше, що робить Пісторіус, — це не просто збільшення чисельності армії, а зміна самої культури мислення в німецькому суспільстві та бюрократії. Він перетворює «ніколи знову» з гасла пацифізму на «ніколи знову не бути непідготовленими».
Реформа, яку він проводить, — це не повернення до мілітаризму минулого, а прагматична відповідь на реалії 2020-х. Німеччина, яка довго уникала серйозних оборонних витрат, тепер змушена надолужувати. Пісторіус не обіцяє легкого шляху. Він просто робить те, що вважає необхідним: крок за кроком, документ за документом, візит за візитом — включаючи регулярні поїздки до України.
У 2026 році міністр оборони Німеччини — це вже не просто посадова особа. Це людина, від рішень якої значною мірою залежить, наскільки швидко і якісно Європа зможе стати сильнішою у власній безпеці. І поки що він демонструє, що вміє поєднувати політичну волю, управлінський досвід і прямоту, якої так бракувало Бундесверу попередні роки.
