Війни виникають не тільки через політику чи ресурси. Їх коріння часто криється в демографії. Теорія “молодіжного балджу” показує, як надлишок молоді стає паливом конфліктів. Іран слугує яскравим прикладом.
Суть демографічної теорії війни
Висока народжуваність на тлі низької смертності призводить до швидкого зростання населення. Це змінює вікову структуру: частка молоді 15–24 років серед дорослих різко зростає. Джек Голдстоун пов’язував такий “молодіжний балдж” з політичними кризами та війнами.
Молодь у цьому віці менш обтяжена сімейними обов’язками й кар’єрою. Її легше мобілізувати для протестів чи боїв. Дослідження підтверджують: країни з молодіжним балджем переживають гостріші конфлікти. Навіть з урахуванням доходів і нерівності. Держави з найстарішим населенням, навпаки, переважно мирні.
Іран під час і після війни з Іраком
Напередодні війни 1980–1988 років населення Ірану сягало 38 мільйонів. Вікова піраміда мала широку основу: 43% — діти до 14 років. Народжуваність була високою — майже 7 дітей на жінку, утричі вище рівня простого відтворення.
Програми планування сім’ї зупинили. Навіть заохочували народжувати більше для армії. Попри втрати у війні, населення зросло в 1,5 раза. Частка молоді 15–24 років серед дорослих становила 34% (в Україні — 20%). Середній вік — близько 17 років.
Після війни народжуваність різко впала — у 2,5 раза. Сумарний коефіцієнт став 1,7 дитини на жінку, нижче рівня відтворення. Політика 2012 року дала тимчасовий ефект, але спад відновився.
У 2025 році населення — 92,5 мільйона, Іран у топ-20 найчисельніших країн. Середній вік зріс до 34 років. Частка дітей 0–14 років halved. Молодь 15–24 років — 17% дорослих (в Україні 2021-го — 11%, середній вік 42 роки).
Іран зберігає потенціал швидкого відновлення: молоде населення, помірне навантаження від дітей. Але спад народжуваності триває через економіку й страхи за майбутнє. Війни посилюють це, змінюючи демографію непередбачувано.
