Петро Симоненко де зараз: статус на початок 2026 року

Петро Симоненко, легендарний лідер Комуністичної партії України, який колись ледь не скинув з трону Леоніда Кучму, нині переховується в Росії. З початку повномасштабного вторгнення у 2022 році він обрав бік агресора, втікши під ескортом російського спецназу, і досі там активно діє як заступник голови проросійського комуністичного об’єднання. В Україні ж його оголошено в розшук за держзраду, а розкішний маєток під Києвом став символом зради ідеалів, які він проповідував.

Сьогодні, у лютому 2026-го, Симоненко продовжує антиукраїнську риторику з Москви, виправдовуючи агресію РФ і легітимізуючи окупацію. Його шлях від донецького інженера до втікача-колаборанта сповнений драматизму: успіхи на виборах, скандали в Раді та раптовий поворот на користь Кремля. Ця історія не просто хроніка подій – це урок про те, як ідеологія тане перед реальністю війни.

Така трансформація викликає хвилю обурення: від ностальгіків по СРСР до патріотів, які бачать у ньому зрадника. Розберемося детально, чому колишній “головний комуніст” обрав еміграцію і чим дихає зараз.

Раннє життя: від шахт Донецька до партійних вершин

У спекотному серпні 1952 року в Сталіно, яке згодом стало Донецьком, народився Петро Миколайович Симоненко – син водія Миколи Іоновича та звичайної робітничої родини. Юність пройшла в типовому радянському антуражі: гірничий інститут, де він здобув фах інженера-електромеханіка, і перші кроки в комсомолі. Уявіть: молодий Петро, з дипломом у кишені, уже мріє про велику політику, інструктуючи комсомольців у Донецьку.

Його кар’єра набирала обертів блискавично. З 1974-го – конструктор на заводі, потім секретар комітетів ЛКСМУ, аж до посади в ЦК. До розпаду СРСР Симоненко став другим секретарем Донецького обкому КПУ. Це був час, коли комуністичні ідеали ще сліпили очі ностальгіям, а він уміло маневрував у партійних коридорах. Справжній стрибок стався 1993-го: обрання першим секретарем ЦК КПУ закріпило за ним статус “радянського релікта” в незалежній Україні.

Особисте життя теж не стояло осторонь. Два шлюби: перша дружина Світлана, журналістка, подарувала синів Андрія (економіста-підприємця) та Костянтина (хірурга); друга – Оксана Ващенко, з якою у 2009-му народилася донька Марія. Сім’я оселилася в елітній Горенці під Києвом, де ділянка на 1 га коштувала мільйони – контраст з пролетарськими гаслами вражав.

Політичний Олімп: вибори, Рада та амбіції президента

КПУ під Симоненком пережила ренесанс у 90-х. Партія стала другою силою після “помаранчевого” буму, а сам лідер увійшов в історію як головний опонент влади. З 1994-го по 2014-й – безперервно нардеп шести скликань, голова фракції, член комітетів з культури та правової політики. Він голосував за мовний закон 2012-го, підписував листи про “геноцид” Волині – кожне рішення розпалювало дебати.

Найяскравіший момент – президентські перегони. У 1999-му Симоненко набрав 22% у першому турі, вийшовши у другий з Кучмою; у 2004-му – майже 5%, у 2010-му – 3,5%. ЦВК скасовувала тури через протести, але популярність “червоних” трималася на ностальгії за стабільністю Союзу.

Щоб усе стало наочніше, ось таблиця його виборчих успіхів:

Джерела даних: офіційні звіти ЦВК України та Вікіпедія.

Після таблиці видно: пік припав на 99-й, коли антикучмівські настрої підігрівали “червоних”. Але з Майданом 2014-го популярність впала – КПУ вилетіла з парламенту. Симоненко тримався, але тіні минулого наростали.

Скандали, що гримлять: від Голодомору до проросійських тез

Симоненко не уникав бурі. Він заперечував Голодомор як геноцид, називав Бандеру “злочинцем”, підтримував федералізацію та позаблоковість. У 2007-му судив за наклеп на Шухевича, у 2013-му – листи до Польщі про Волинь. Антиукраїнські заяви накопичувалися, як сніг перед лавиною.

Його риторика – суміш ностальгії та геополітики: “Україна без Росії – ніщо”. Це резонувало з електоратом Донбасу, але відштовхувало решту. Ви не повірите, але навіть шахи, його хобі, здаються метафорою: методичний хід за ходом до мату Кремлю.

Заборона КПУ у 2022-му стала логічним фіналом: партія визнана антиконституційною. Та Симоненко не здався – знайшов нову платформу за кордоном.

Поворот 2022-го: маєток у Березівці та ескорт спецназу

24 лютого 2022-го, коли вибухи розірвали Київщину, Симоненко сидів у своєму маєтку в Березівці – серце озера у формі серця, сосни, двоповерховий палац з кришталевими люстрами та золотими кранами. Контраст з комунізмом? Дорогий червоний килим з логотипом КПУ вражав ще більше.

Замість опору – дзвінок до Москви з проханням евакуювати родину. 4-8 березня російський спецназ прибув: Петро особисто зустрів, розмістив у будинку, нагодував. Потім – зелений коридор через блокпости до Білорусі, звідки – до РФ. За даними СБУ та BBC Ukrainian, це факт, підкріплений доказами.

Маєток став мемом: панорамні вікна навпроти унітазу, мозаїки, ковані поручні. Символ розкоші зрадника, де ховалися окупанти.

Де зараз Петро Симоненко: життя в Росії на 2026 рік

Станом на 2026 рік Петро Симоненко мешкає в Росії, де обіймає посаду заступника голови ЦК “Союзу комуністичних партій – КПРС” під крилом Зюганова. Він бере участь у форумах: Гавана 2022-го (легітимізація окупації), Мінськ 2023-го (виправдання ядерних погроз). Інтерв’ю пропагандистам – критика Києва, ностальгія по Союзу.

Життя спокійне: без точних адрес, але в Москві чи околицях, під захистом. Діти розійшлися: старший син Андрій пов’язаний з будинком у Горенці. Симоненко продовжує твіти та промови, ніби війна – далека новина.

Ця еміграція – не вирок, а вибір: від українського політика до російського активіста. Хто знає, чи мріє про повернення.

Юридична тінь: розшук СБУ та перспективи

У серпні 2023-го СБУ оголосила підозру: ч.3 ст.109 (заклики до повалення ладу), ч.3 ст.436-2 (виправдання агресії). З 19 серпня – у базі МВС розшуку. Розслідування триває, суд заочний. За даними сайтів Apostrophe.ua та Suspilne.media, Симоненко ігнорує повістки.

Хронологія ключових подій у таблиці для ясності:

Джерела: СБУ, Офіс Генпрокурора, Вікіпедія.

Ця таблиця показує еволюцію: від злетів до падіння. А що далі – повернення чи забуття? Час покаже, але його спадщина вже в підручниках історії.