У Нафтогазі накопичуються небезпечні для держави та її вищого керівництва ризики — серйозне просідання прибутку, масштабний конфлікт із ТКЕ, надто дорогий імпорт та концентрація ринку. Чим небезпечна криза в найбільшій державній компанії?
Після «Мідаса» держава вже не може дозволити собі реагувати лише тоді, коли проблема стає кримінальною справою. У випадку Нафтогазу достатньо сигналів, щоб не чекати «точки вибуху»: кадрові рішення без очевидної відповідальності, конфлікт із громадами через ТКЕ, дорога імпортна стратегі
я, слабкий дивідендний результат, концентрація ринку та непрозорі зони фінансових потоків. Про це йдеться в аналітичному матеріалі джерела.
Зокрема, у статті вказано на кілька вагомих ризиків, які можуть вплинути на подальшу роботу компанії та проходження нового опалювального сезону 2026/2027.
Падіння прибутку та дорогі закупівлі
Фінансовий результат Групи «Нафтогаз» за 2025 рік є вагомим аргументом проти тези про успішний перший рік нового менеджменту: компанія отримала 5,83 млрд грн консолідованого чистого прибутку, тоді як у 2024 році цей показник становив майже 38 млрд грн.
У 2025 році імпорт газу до України зріс до 6,47 млрд куб. м, а найбільшим імпортером була саме НАК «Нафтогаз України» — понад 5,5 млрд куб. м. Середня ціна імпортованого газу в першому півріччі 2025 року зросла до 508 доларів за тис. куб. м, тобто на 66,6% більше, ніж роком раніше.
Конфлікт із ТКЕ та монополія
Станом на кінець квітня 2026 року суди заблокували рахунки 69 підприємств ТКЕ через борги за газ. Державна компанія під час війни стягує борги способом, який здатен паралізувати роботу критичної інфраструктури громад.
«Держава отримує ризик не лише фінансової, а й соціальної кризи. І якщо ця криза станеться взимку, її вже неможливо буде пояснити красивими словами про ефективний менеджмент», — попереджають автори матеріалу.
Після передачі активів облгазів під управління структур, пов’язаних із групою, компанія отримала дуже сильні позиції у видобутку, постачанні та розподілі газу. Тимчасове воєнне рішення не повинно непомітно перетворюватися на довгострокову монополію, адже європейська модель газового ринку базується на конкуренції, прозорості та недопущенні надмірної концентрації в руках одного гравця.
Кадрові рішення Корецького в «Нафтогазі» показали логіку формування власного управлінського пулу — через людей із попереднього професійного середовища, «Укрнафти», WOG, державних органів і суміжних енергетичних структур. Багато з призначень викликають додаткові питання щодо компетенцій нових очільників підрозділів та їх репутаційного шлейфу.
«Кадрова політика Корецького виглядає не як точкове оновлення, а як швидке формування власної вертикалі. Після „Мідаса“ стратегічна державна компанія не може дозволити собі кадрову політику, яка виглядає як ставка на особисту довіру і ручну керованість», — вважає автор статті.
Сергій Корецький не просто очолює найбільшу газову компанію України, він є одним із публічних представників газової галузі, який з’являється поруч із президентом Володимиром Зеленським. Коли керівник стратегічної держкомпанії постійно присутній поруч із політичним керівництвом країни, сприйняття компанії і її менеджменту починає переноситися на владу загалом. Успіхи стають спільними, але й провали також.
Питання до Корецького — це питання не тільки до «Нафтогазу». Це питання до уряду і влади: чи розуміють вони, що новий великий скандал у державній енергетиці після «Енергоатома» матиме вже не локальний, а системний ефект? Після «Мідаса» держава вже не може дозволити собі розкіш реагувати лише тоді, коли проблема стає кримінальною справою.
