Історію родини Романів знає вся Україна. Батьки Іван та Галина не пропустили жодного обміну. Рік за роком вони зустрічали чужих синів, мріючи почути: «Ваш Ваня вдома». Два тижні тому син повернувся з російського полону після трьох з половиною років. Після карантину родина нарешті разом.
Обійми без скла та перша воля
Батьки подолали сотні кілометрів із Чернігівщини на Вінниччину. Тепер — лише живі обійми, без екранів. Ваня одразу побіг до перукарні. Три роки в тюрмах його голили налисо. Поряд — син Сашко. Хлопчик ледь впізнає тата, але не відходить ні на крок.
Пристрасть Івана — автомобілі. Чотири роки без керма. Побачив автівку друзів — очі загорілися. За кермом він усміхається. Психолог запевнив: все добре. Вижити допомогла мрія про Діснейленд із сином.
«З малим хочу в Діснейленд. Вигадав це два роки тому, щоб легше було виживати. Треба було жити для малого і вижити любою ціною», — Іван Роман.
Катування від Горлівки до Алтаю
У Чернігові Івана не взяли через титанову пластину в руці. Він поїхав на Закарпаття, «зробив» печатку у ВЛК і пішов служити. Провоював п’ять місяців.
Полон тягнувся Росією: Горлівка, Бійськ в Алтайському краї, Вязьма під Смоленськом.
«Там, де багато б’ють. Прокидаєшся, їси і чекаєш на „перевірку“, де отримуєш на горіхи. Якщо прогулянка чи баня — і туди, і назад із побоями. Але звикаєш, і вже пофіг. Особливо шокер — можна з усіх сторін бити, вже не відчуваєш. У Бійську давали дві ложки юшки, якби не хліб — повмирали б», — Іван Роман.
Найгірше — новини про обміни. Тисячі звільнених, а ти лишаєшся в камері. Це був жах.
Дорога додому та сімейне тепло
Перед Новим роком опитали: хто на обмін. Другого жовтня завантажили в автозак.
«Нас довго везли, очі зав’язані, руки теж. Виходив останній, якийсь неруський взяв під руки і каже: „Знаєш, брат, куда летиш? Домой летиш!“. Тоді я все зрозумів. А коли біля кордону побачив людей із прапорами вздовж доріг — просто розплакався», — Іван Роман.
Додому чекав стіл за спецзамовленням: мамина ковбаса, сало, млинці, «Шуба», запечений гусак. Полон навчив батьків і сина цінувати любов. Тепер — тільки життя попереду.
