Вона не шукала цю програму. Програма знайшла її. Перше повідомлення прийшло з незнайомого російського номера з запрошенням до навчального проєкту. Нія (ім’я змінене з безпекових міркувань) не відповіла. За кілька місяців написали знову. Цього разу вона погодилася. Це коштувало їй понад рік життя. Сьогодні Нія вдома, в Марокко. Живе з панічними атаками, що нахлинають раптово.
Вербування та приїзд: дружній тон і приховані пастки
Команді вдалося поговорити з колишньою учасницею програми Alabuga Start. Це релокаційна програма для дівчат 18–22 років з Африки, Азії та Латинської Америки. Під виглядом навчання та роботи її залучають до збирання іранських дронів-камікадзе “Shahed” на базі особливої економічної зони в Татарстані. Замість освіти учасниці стають дешевою робочою силою для російського ВПК. Вони працюють в небезпечних умовах на заводах, що виробляють зброю для війни проти України. Проєкт заповнює дефіцит кадрів під санкціями та створює “живий щит” з іноземців.
Вербувальниця Разілья Шарафутдінова писала в WhatsApp дружнім тоном. Розпитувала про вік, інтереси, плани. Обіцяла навчання, сертифікати, допомогу, кар’єру. Показали фото усміхнених дівчат, охайних кімнат. Сказали взяти трохи грошей на перші тижні – решту забезпечать. Перед від’їздом попросили відео-підтвердження. Візи оформили за дві години. Все йшло гладко.
“Я думала, що їду вчитися. Коли приїхала, все виявилося інакшим”, – почала розмову Нія.
Карантин, праця, смерті та втеча за 2500 доларів
В аеропорту чекали. Доставили до Єлабуги в ОЕЗ “Алабуга”. Забрали паспорт для “оформлення”. Перший місяць – у замкненому приміщенні під приводом карантину. Годували раз на день, іноді взагалі не годували. “Ми їли, щоб вижити”, – описує Нія. Купувати їжу не дозволяли. Вночі влаштовували “тривоги”, виганяли на холод.
ОЕЗ – ключовий вузол виробництва “Шахедів”. Українські сили регулярно атакують об’єкти. 15 червня 2025 року один працівник загинув, кілька поранені. Укриття – часто відкрите поле. Гуртожитки поруч з цехами. На території – меморіальна дошка про удар 2 квітня 2024 року з пропагандистськими звинуваченнями в “тероризмі НАТО”.
Робота: від 6 ранку до 9–12 ночі. Виснаження, втрати свідомості. Нія відмовилася від непередбаченої праці, але змушували прибирати, працювати на дронах. Перші три місяці – без зарплати. Перекази від родини – заблоковані. Телефони забрали для “SIM-карт”. Суворий нагляд, комендантська година. Сексуальні домагання від HR, охоронців. Двері не замикали.
За словами Нії, померли двоє африканок. Першу – приховали. Причини – хвороба, без деталей. Тиск: вербуй інших, давай інтерв’ю з #Alabuga_Start. Показали фіктивний “сертифікат посла”. Конфлікт з HR: Шарафутдінова Разілья Газінурнівна (07.10.2002) та Давидова Даніела Вітальєевна (24.08.1999) утримували паспорт.
Вимагала посольство – погрожували поліцією. Нія симулювала хворобу. Перестали платити. Дозволили виїзд за власний кошт. Родина зібрала 2500 доларів через Туреччину. Після восьми місяців – додому.
“Я сказала, що не можу працювати через хворобу і поводилася так, ніби мені справді зле”.
Досвід Нії: від мрії про диплом до викупу свободи. Сотні дівчат досі там – витратний матеріал у конвеєрі війни.
